Розділ 14

Коли я вийшов у хол спортивного комплексу, глядачі вже потихеньку розходилися: хтось — святкувати, а хтось — зализувати рани. Про цей матч ще довго ходитимуть історії по всьому університету.

Енді та Майкл ішли попереду, за ними — Карлос і Тайлер. Я трохи відстав від хлопців, усе ще прокручуючи в голові останні хвилини матчу.

Біля виходу я помітив Лілу. Тайлер побачив її майже одночасно зі мною й одразу поспішив до неї.

— Лілу, круто, що ти прийшла! — Він м’яко обійняв дівчину за плечі.

— Як же я могла залишити «Вовків» без підтримки? — усміхнулася вона, відповідаючи на обійми.

Я відвів погляд. Усередині щось неприємно закололо, але я одразу згадав нашу з Тайлером домовленість. Ми більше не будемо гризтися через дівчину. Воно того не варте.

Повз нас понуро крокувала команда «Яструбів», прямуючи до свого автобуса. Я вже майже перестав звертати на них увагу, коли Арчі раптом відокремився від хлопців і попрямував просто до Лілу.

Я миттєво напружився.

— Привіт, Лі, — недбало кинув він.

Лілу здригнулася. Її усмішка зникла, а пальці нервово стиснули край рукава.

— Арчі? Привіт, — тихо відповіла вона.

Я зупинився. Хлопці теж притихли й перезирнулися. Після того, що я розповів їм у роздягальні, усі чудово розуміли: поява Арчі поруч із Лілу не віщувала нічого доброго.

— Не хочеш обійняти старого однокласника? — Арчі розставив руки.

Лілу завмерла. Усього на секунду, але я це помітив. Вона ніби вагалася, а потім усе ж обережно зробила крок уперед і дозволила Арчі себе обійняти. Мені це не сподобалося. Я рушив ближче.

Лілу смикнулася, коли Арчі торкнувся її плеча. Занадто різко. Я насупився.

— Якщо розкажеш комусь про роздягальню… — долинув до мене його тихий голос.

Роздягальню?

Я завмер. Одного слова виявилося достатньо, щоб урешті скласти пазл. Я згадав усе: заплакане обличчя Лілу в роздягальні, її відмову від тренувань групи підтримки, реакцію на ім'я Арчі та його брудні натяки на вечірці й сьогоднішній грі.

Я думав, між ними щось сталося в школі. Я повільно підняв погляд на Арчі. Долоні самі стиснулися в кулаки. Це сталося тут, одразу після того матчу, у нашій же роздягальні.

— Це був ти! Сучий син! — Я різко притиснув Арчі до стіни. Він у відповідь відштовхнув мене.

— Брендоне, що ти робиш? — Лілу схопила мене за передпліччя.

Від цього дотику мене ніби прошибло струмом. Я навіть трохи розгубився, але швидко повернувся до тями.

— Лілу, скажи правду, він нічого тобі не зробить.

— Заткнися, Лілу! — Арчі кинувся на дівчину, вона ледь встигла відскочити.

Я миттєво зробив крок між ними, затуляючи її собою. Тепер сумнівів не залишилося. Він знову спробував кинутися на Лілу, але Тайлер і Енді перехопили його з двох боків. «Яструби» стояли осторонь, не наважуючись заступитися за свого капітана.

— Лілу, не бійся. — Я повернувся до неї. — Я прошу тебе. Це був він? Він тебе торкнувся в роздягальні?

Дівчина видихнула. По щоці покотилася сльоза.

— Так, — тихо прошепотіла вона

Усередині все закипіло. Мене вивертало від однієї думки, що він торкнувся її.

— Ах ти сука! Ти мерзота! — Арчі намагався вирватися, але Тайлер та Енді міцно вчепилися в нього й не дозволяли наближатися. — Дала б мені тоді —нічого б не було!

— Ти маєш розповісти про це поліції. Це не повинно зійти йому з рук. Хочеш, я буду поруч?

— До-добре, — Лілу швидко витерла сльозу, але слідом покотилася нова. — Дякую.

З'явилася охорона. Мабуть, хтось доніс про те, що відбувається, і Арчі скрутили вже люди у формі. Несподівано Лілу кинулася мені в обійми. 

На секунду я розгубився. Після всього, що сталося, вона сама шукала захисту поруч зі мною. Від цього усвідомлення щось тепле стиснулося під ребрами.

Я обережно обійняв її у відповідь, ніби намагаючись відгородити від усього, що відбувалося навколо.

— Гей, тихіше, Лілу. — Я притиснувся губами до її маківки. — Усе добре. Він не заподіє тобі шкоди. Чуєш, я з тобою?

Арчі продовжував щось викрикувати, але Лілу вже не слухала. Вона лише сильніше притискалася до мене, і я відчув, як поступово заспокоюється її дихання.

— Лілу? — Дівчину покликав один із охоронців.

— Так? — Вона відсторонилася від мене й швидко витерла сльози.

— Ви не проти пройти з нами й розповісти, що сталося? Ми вже викликали поліцію.

До нас одразу підбігли Тайлер та Енді з винуватими обличчями.

— Пробач, Лілу. Ми сказали їм, — промовив Енді.

Лілу подивилася на мене, ніби запитуючи поради. Я лише кивнув у відповідь.

— Звісно, я все розкажу. Дякую, Брендоне. 

Вона ледь помітно всміхнулася й попрямувала за охоронцем. 

— Хто б міг подумати, що Арчі такий виродок? — прошипів Тайлер, як тільки вони опинилися на відстані.

— Він той ще покидьок, але щоб нападати на наших дівчат, та ще й на нашій території, — підхопив Енді.

— Досить про це. Нехай поліція розбирається з ним, — рявкнув я, зупиняючи тираду хлопців.

***

Вечірку з нагоди перемоги ми запланували за кілька тижнів, тому що зараз було не до святкування. Але заради пристойності команда вирішила зібратися в кімнаті Тайлера. Тихо грала музика, на столі вистигала піца. Хлопці сиділи кожен у своєму кріслі, майже всі втупилися в екрани телефонів.

— Тепер зрозуміло, чому вона перестала приходити на тренування... — тихо сказав Тайлер, крутячи пляшку пива.

Решта одразу ж відволіклася від телефонів. Усі відчували, що треба обговорити щось важливе.

— Я знав, що Арчі мерзотник, але щоб настільки. Прямо в нашій роздягальні! Якби знав раніше... — почав Карлос.

— Що б ти зробив? — хмикнув я. — Самосуд викликав би чутки. Про це й так увесь університет гудітиме, а їй і без цього погано.

— Ти серйозно ледь не вбив його сьогодні, — тихо зауважив Майкл.

— І зробив би це.

— Сподіваюся, поліція розбереться. Таким місце у вʼязниці, — кинув Енді.

— Згоден. Достатньо того, що ми надрали йому дупу на паркеті.