Розділ 10

До наступної п'ятниці ми з Лілу непогано спрацювалися. Ще раз зібравшись у бібліотеці, ми вигадали концепцію презентації. Залишалося тільки зробити й оформити її. Лілу від мене не шарахалася, мала абсолютно нормальний вигляд, і я трохи заспокоївся. Заодно я встиг помітити, якою впертою вона ставала, варто було їй щось вбити собі в голову. І, як не дивно, мене це швидше забавляло, ніж дратувало.

Том із перебинтованою ногою став потихеньку приходити на заняття. Кілька разів був навіть на тренуваннях, де міг ближче поспілкуватися з Майклом. Він усе ще був засмучений, що не зможе взяти участь у матчі проти «Яструбів», але, побачивши, як грає Майкл, зробив висновок, що команда «в надійних ногах».

— Майкле, чудово зіграв сьогодні. У тебе справді добре виходить.

— Дякую, Томе. Мені приємно, — відповів Майкл, знімаючи з себе майку.

Том схвально хитнув головою. Здається, він остаточно перестав бачити в Майклі свою заміну.

— Що ж, хлопці, сьогодні «Вовки» покажуть, як вони круті не лише на паркеті, а й у домі Дрейка, — у роздягальню влетів Тайлер. — Запалимо цей вечір!

— Так! — крикнули хлопці одночасно.

— Дами, ви будете? — запитав Тайлер у черлідерок, які проходили повз роздягальню.

— Звісно, Тайлере, — відповіла Меган, капітан групи підтримки.

Я машинально ковзнув поглядом по дівчатах. Лілу серед них знову не було. Після того матчу вона більше не з'являлася на тренуваннях групи підтримки. Я все збирався якось делікатно запитати її про це, але слушної нагоди не траплялося.

Варто було подумати про неї, як телефон завібрував.

Л: Привіт, Брендоне. Думаю, у бібліотеці буде незручно робити презентацію. Приходь до мене. Кімната 212.

Ого, я сьогодні потраплю в дівоче царство? Щось новеньке. Я сховав телефон і попрямував до душової. Навряд чи Лілу оцінить аромат хлопця після тренування.

— Так, залишилося придумати прикид і запалити танцпол. Ей, Брендоне, а ти куди? — запитав Тайлер, коли побачив, що я йду з ним до гуртожитку.

— До Лілу, — кинув я. — Ми домовилися трохи попрацювати над презентацією.

— До Лілу? — здивувався він. — Прямо в її кімнату? Значить, тема кохання приносить свої плоди?

— Тайлере, вгамуйся.

— Може, тоді запросиш її на вечірку? — благав Тайлер. — Або давай я з тобою зайду на хвилинку й сам запрошу. Чого їй вічно за книжками сидіти?

Мені чомусь не хотілося, щоб Тайлер ішов зі мною.Врешті-решт, ми збиралися займатися презентацією, а з його появою про роботу можна було одразу забути.

— Добре, я запрошу, — кивнув я. — Але нічого не обіцяю.

— Дякую, чуваче.

Сумніваюся, що вона погодиться, але спроба не завадить. Тайлер помчав у свою кімнату, а я швидко знайшов двері з номером 212 і, вдихнувши глибше, постукав. Двері відчинилися майже одразу.

Перше, що я помітив, — що майже немає рожевого кольору. Чому я очікував побачити цю кімнату рожевою?

— Привіт, заходь. — Лілу була в оверсайз худі й джинсах. Худі, до речі, виявилося рожевим.

Я мимоволі усміхнувся. Хоч щось збіглося.

— Привіт.

Я зайшов і озирнувся. Кімната була невеликою, але затишною. Пухнастий килим, м'які тканини, кілька гірлянд і багато зелених рослин. У кутку стояла велика біла шафа з дзеркалом, а біля вікна — велика дошка й письмовий стіл, завалений стікерами, маркерами та кольоровими ручками.

— У тебе мило, — зробив я висновок. — Круто, напевно, коли немає сусідки?

— Дякую. — Лілу за звичкою заправила пасмо волосся за вухо. — Так, можу робити що хочу й коли хочу.

— Читаєш допізна?

— Я не тільки читаю, — ображено сказала Лілу. — Не помічала за собою прізвиська «ботанка».

— Вибач. Я не вважаю тебе ботанкою. — Я підняв долоні.

— Усе в порядку. — Лілу присіла на край ліжка.

— Малюєш? — кивнув я на начерки.

Дівчина підхопилася й схопила блокнот.

— Т-так. — Лілу швидко поклала його на полицю. — Я ж майбутній мистецтвознавець.

Я здивовано підняв брови. Здається, випадково застромив носа куди не слід.

— Тебе не було на тренуванні групи підтримки, — я вирішив перевести тему. — Перестала ходити? Ти дуже добре виступила на матчі.

Лілу здригнулася й повільно повернулася. Я трохи насупився. Що, знову?

— Просто вирішила більше зосередитися на навчанні. — Тепер уже вона вирішила перевести розмову на іншу тему. — Давай розпочнемо?

— Що робити? — запитав я, сідаючи в крісло.

— Вирізай сердечка. — Лілу простягнула мені ножиці й папір.

— Що, сердечка? А як же Гюго? — остовпів я від такого завдання.

— А Гюго ми прикріпимо сюди, — промовила вона, чіпляючи портрет письменника у самісінький центр дошки. — А навколо розмістимо цитати з «Ернані». Це буде головна теза — заради кохання можна піти проти всього світу.

Я усміхнувся. Лілу вже було не зупинити. Здається, я починав звикати до цієї її звички йти напролом, якщо вона щось задумала.

— Бунт проти всього світу — це, звісно, потужно, — сказав я, узявшись вирізати дурнуваті сердечка. — Але якщо твій Ернані такий бунтівник, чому він у результаті просто не відвіз її на коні подалі від усіх цих дуелей і законів? Навіщо ця дурниця зі смертельною отрутою у фіналі?

— Тому що це романтизм, Брендоне! — розсміялася Лілу, забираючи в мене перше криве серце. — Без трагічного фіналу це був би Дісней. Їм потрібна була абсолютна драма.

— Зрозумів. Без драми баскетболістам вхід заборонено. До речі, дивись, яку цитату знайшов. — Я кивнув на листочок. — «Любити — значить повірити в диво, у той час як навколо тебе рушиться світ». Мені здається, підходить до нашої концепції бунту.

— Ого. Ти починаєш розуміти суть, — схвально кивнула вона, піднімаючи листочок із підлоги.

— У мене хороший тренер із французької літератури, — ліниво усміхнувся я. Це що, був флірт?

Лілу усміхнулася, повернувшись до дошки.

— До того ж я добре адаптуюся до правил, — продовжив я. — Навіть якщо ці правила вигадали французи двісті років тому.