Розділ 9

Суботній ранок виявився сірим і туманним. Я прокинувся й ніжився в ліжку, збираючись провести час в обіймах ковдри. Але важкі думки знову не давали мені спокою. У голові перемішалися майбутні тренування, презентація та остання розмова з Лілу.

Мені потрібно було скинути цю гнітючу напругу, і найкращими ліками завжди був спорт. Я змусив себе піднятися з ліжка. Нехитрий сніданок — яєчня та кава — допомогли остаточно прокинутися.

Через двадцять хвилин я в навушниках побіг вологими й порожніми ранковими алеями. Прохолодне повітря обпікало легені, вибиваючи з голови зайве сміття. 

Десь на середині дистанції, біля маленького парку, телефон у кишені настирливо завібрував. Я сповільнився, переходячи на крок, і дістав мобільний. Побачивши ім'я на екрані, я чомусь одразу всміхнувся.

Л: Привіт, Брендоне. Не спиш? Я хотіла б продовжити наше обговорення. Наприклад, у бібліотеці кампусу. Ти зможеш приїхати?

Я, важко дихаючи, швидко набрав відповідь.

Б: Привіт. Я на пробіжці. Без проблем. Тільки заскочу додому, прийму душ і буду готовий. О котрій зустрічаємося?

Л: Давай через годину, зручно?

Б: Домовилися.

Я сховав телефон назад у кишеню. Втому від бігу як рукою зняло. Усередині прокинулося дивне, але приємне нетерпіння. Уперше в житті я був не проти провести суботу в компанії дівчини серед бібліотечних стелажів. Щоправда, якби Тайлер про це дізнався, знущався б до кінця семестру.

Я додав темпу й побіг у бік дому.

***

Бібліотека університету в суботу була практично порожня. Панував напівморок, а в повітрі стояв запах старих книжок і фарби.

Ми з Лілу сиділи за дальнім, кутовим столом, заваленим відчиненим ноутбуком, планшетом і важкими книгами. Дівчина була у величезному светрі й блакитних джинсах і мала дуже затишний вигляд. Я сидів, крутячи олівець у руках. У маленькому блокноті Лілу поступово викреслювала ідеї товстою лінією.

— Так, добре, давай зберемося. — Вона втомлено потерла перенісся. — Наша тема «Французький романтизм і концепція кохання». Це занадто масштабно. Нам потрібно обрати якийсь конкретний напрям, інакше ми потонемо в деталях.

— Ну, те, що кохання у французів — це завжди або трагедія, або про те, як усі страждають і вмирають у фіналі, ми вже зрозуміли, — задумливо протягнув я. — Може візьмемо «Мушкетерів» Дюма? Там хоча б б'ються на шпагах, мені буде про що розповісти.

— Дюма — це пригоди, а нам потрібен чистий романтизм! — Лілу жартівливо запустила в мене гумкою. — Робертс засміє нас. Потрібно щось чуттєве...

Ми провели за суперечками добрих пів години, перебираючи авторів, відкидаючи одну ідею за іншою.

— Може, візьмемо щось із Бальзака? — вона благально прошепотіла, притискаючи долоні до щік, від чого я розчулився. — «Блиск і злидні куртизанок» — це ж ідеальна драма.

— Лілу, якщо я вийду до дошки й почну розповідати про куртизанок, хлопці з команди ніколи цього не забудуть. — Я похитав головою, ледве стримуючи сміх. — Тайлер зробить із цього мем і знущатиметься з мене до кінця року. Давай щось безпечніше для моєї репутації.

— Твоя репутація переживе Бальзака, — фиркнула вона, але одразу ж приснула в кулак, коли я закотив очі.

Стримуючи подих, ми тихо сміялися на всю бібліотеку, через що суворий бібліотекар учергове шикнув на нас з-за стійки.

— Тс-с, нас зараз виженуть, і репутація постраждає вже через оцінку з французької, — прошепотів я, нахиляючись трохи ближче. Лілу зробила так само, щоб розчути мене, і на секунду я спіймав себе на думці, які красиві в неї очі, глибокі й виразні. А руді ластовинки, розсипані по обличчю, робили його дивовижно живим.

— Добре, жарти вбік. — Лілу помітила мій пильний погляд і зніяковіло заправила волосся за вухо. — Може Стендаль — «Червоне і чорне»? Кохання Жульєна та пані де Реналь. Там і пристрасть, і соціальні бар'єри. Що скажеш?

— Скажу, що Жульєн занадто багато думав про те, як пробитися в люди, а не про саму жінку. — Мене забавляло те, як вона захоплено захищає класиків. — Це чистий розрахунок, що маскується під почуття.

— Ого, які ми прискіпливі. — Лілу прижмурилася. — І якому ж коханню надає перевагу Брендон?

— Хм. — Я замислився. — Ти сама казала, що романтизм — це бунт проти правил.

— Так, — протягнула вона. — Це виклик суспільству. Коли почуття сильніші за закони, здоровий глузд.

— Бунт... — повторив я й хмикнув. — Слухай, а це ж ідеально. Кохання як абсолютний бунт.

Лілу завмерла, покусуючи кінчик олівця. Але через секунду на її обличчі з'явилася загадкова усмішка.

— Зачекай-зачекай. — Лілу різко потягнулася до планшета, упустивши олівець на підлогу. — Віктор Гюго! «Ернані». Брендоне, це якраз воно!

— Що саме?

— Ти читав? — Очі дівчини миттєво загорілися. — Головний герой — благородний розбійник, вигнанець, бунтівник. Він іде проти короля, проти всього світу заради жінки, яку кохає. І вона відповідає йому тим самим, готова піти з ним хоч на ешафот.

Я спостерігав, як вона гарячково скролить планшет, і вперше спіймав себе на думці, що мені подобається дивитися, як людина горить своєю ідеєю. Було приємно бачити її усмішку та сяючі очі.

А ще мені подобалося, що Лілу не соромилася зі мною сперечатися. Вона не намагалася бути ідеальною, не заглядала мені в рот, а відстоювала свою точку зору. При цьому я відчував її повагу, але вона бачила в мені не капітана, а звичайного хлопця, з яким їй доводиться ділити спільний проєкт, приховуючи свою таємницю. Я дійшов висновку, що мені пощастило опинитися в парі з Лілу. З нею було комфортно й легко.

І так, із бібліотеки нас усе ж вигнали.

***

Я пообіцяв Лілу за вихідні прочитати «Ернані». Раз ми обрали цю книжку як приклад бунту, треба було ознайомитися з нею.

Перше тренування цього тижня була в самому розпалі, коли я зайшов до роздягальні. Тільки замість звичного шейкера з протеїном тримав потертий том Гюго.