Розділ 1

Вечірка в будинку Дрейка була в самому розпалі. Господар постарався на славу. Під стелею ширяли повітряні кульки, між ними звисали різнокольорові стрічки, у такт музиці миготіли вогні. У повітрі витав аромат цитрусових коктейлів та диму. Алкоголь лився рікою, дівчата танцювали, а хлопці роздягали їх очима. По кутках розмістилися парочки — вони цілувалися на очах у всіх, нікого не соромлячись. Загалом, нічого незвичайного.

Тут зібралися головні тусовщики університету Westbridge. Але не тільки. На вогник завітали студентки з сусідньої академії Northcrest. Наше суперництво відчувалося в усьому: від запеклих дебатів та олімпіад з математики до вирішальних матчів на спортивних майданчиках. Щоправда, для Енді це не було перешкодою. Він уже на повну обробляв одну з їхніх дівчат. Рейчел, чи як її там, була абсолютно в його смаку. Яскрава блондинка з блакитними очима в обтислій короткій сукні. Нічого зайвого — скромно, але зі смаком.

Мій погляд не зачепився ні за одну з дівчат. Я повільно попивав пиво, без особливого інтересу спостерігаючи за тим, що відбувається. Народ запалював так, ніби це була їхня остання вечірка в житті. Розплескувалися коктейлі, а хтось уже ледь тримався на ногах. Кілька разів я ловив на собі зацікавлені погляди, але відповідати на них сьогодні бажання не було.

На носі були важливі змагання з баскетболу. Не вистачало ще вибути з гри перед півфіналом. Тим більше проти «Яструбів» Northcrest. Усе-таки бути капітаном «Вовків» — не лише честь, а й велика відповідальність.

У якийсь момент мене все ж втягнули в бірпонг. Довелося проштовхнутися крізь натовп — людей була сила-силенна.

— Пий до дна, пий до дна! — кричав натовп Тайлеру, який влучив у стаканчик.

Настала моя черга кидати. Я прицілився, зробив кидок, але м'ячик, злегка проїхавши по обідку, відскочив убік. Натовп дружно й розчаровано завив.

— О ні! Як же так? Капітан схибив! — засміявся Тайлер, зістрибуючи зі стільця.

— Я майже не цілився, — відмахнувся я, незадоволено дивлячись на той самий м'ячик, який уже лежав під столом.

— Та гаразд тобі, просто приціл збився, — усміхнувся Карлос, який увесь цей час сидів на краю столу, крутячи порожню пляшку. — Але якщо так гратимеш проти «Яструбів», тренер тебе по голівці не погладить.

— Арчі влучає, навіть якщо не цілиться, — пролунав оксамитовий, трохи насмішкуватий голос.

Арчі. Просто почувши його ім'я, я мимоволі скривився. До капітана «Яструбів» у мене було особливе ставлення. Його брудна манера гри на майданчику, зверхність і гниль викликали лише огиду.

Я повернувся на звук. У шкіряному кріслі трохи далі сиділа незнайома брюнетка. Вона вальяжно закинула ногу на ногу, немов чудово знала, що на неї й без того звертають увагу. Бездоганно гладка порцелянова шкіра, сміливе глибоке декольте і довгі ноги, підкреслені короткою сукнею. Її темні, майже чорні очі дивилися на мене з викликом.

— Мірандо, замовкни , — процідив Карлос, потягнувшись за новою пляшкою.

— Фу, як грубо, Карлосе, — томно промовила, як виявилося, Міранда. Вона зверталася до Карлоса, але її увага, як і раніше, була прикута до мене.

Я ліниво хмикнув. Решта швидко втратила до нас інтерес і знову переключилася на бірпонг. Знову почувся стукіт мʼячика об пластик.

Міранда зацікавила. Я взяв з барної стійки склянку віскі, кинув туди пару кубиків льоду й неспішно попрямував до іншого крісла, сідаючи поруч із нею.

— То ти з Northcrest? — запитав я й зробив ковток, відчуваючи, як алкоголь приємно обпікає горло.

— Саме так, — видихнула вона й повільно перекинула ногу на ногу, продовжуючи дивитися на мене.

— І ти справді вважаєш, що Арчі — найкращий капітан? — Я злегка прижмурився, приймаючи її правила гри.

— Звісно, — усміхнулася дівчина, роблячи ковток зі свого келиха. — Ми порвемо вас наступного місяця й вийдемо в фінал. Без шансів.

— Мабуть, мені доведеться змінити твою думку щодо цього, — усміхнувся я, трохи подавшись уперед.

— Доведи. — Вона провела пальцем по краю склянки. — Чи Westbridge тільки язиком уміє перемагати?

Дідько, вона небезпечна і це заводило. Міранда без зайвих натяків дала зрозуміти: їй не потрібні порожні балачки, ані залицяння, ані танці до ранку. Чудовий варіант для ночі без зобов'язань.

Вона неспішно піднялася з крісла, затримавши на мені свій багатозначний погляд, і попрямувала до виходу з вітальні. Я провів їі поглядом. Вже у дверному отворі Міранда обернулася й поманила мене своїм довгим нігтем. Моя цікавість виявилася сильнішою за здоровий глузд.

Я поставив порожню склянку на стіл і рушив за нею. Музика за спиною стала тихіше, а коридор зустрів нас приємною прохолодою. Варто було нам зайти за кут, як Міранда накинулася на мене, наче дика кішка. Вона вчепилася в мою футболку, впиваючись у мої губи вимогливим поцілунком. Я одразу перехопив ініціативу. Мої руки лягли їй на талію, притискаючи її до себе. Її пухкі, явно підколоті губи були зі смаком коктейлю, який вона тільки-но пила.

Напомацки я штовхнув перші двері в коридорі — кімната, на щастя, виявилася порожньою. Клацнув замок. Ступивши всередину, я притис Міранду до стіни. Важко дихаючи, ми взялися позбуватися одягу, зриваючи його одне з одного, ведені лише одним бажанням.

***

Я прокинувся від важкого головного болю в незнайомій кімнаті. Яскраве сонце щосили світило у вікно, змушуючи мене болісно зажмуритися. Я обережно розплющив очі й оглядів незнайоме оточення. Ідеально акуратна кімната, порядок якої порушувала купа мого одягу, скинута поспіхом.

Трохи прийти до тями допомогло тихе шелестіння ковдри. Я перевернувся на інший бік і виявив поруч Міранду в самій лише білизні.

— Що ж, вечірка вдалася, — хмикнув я й перевернувся на спину, дивлячись у стелю.

— Мабуть, погоджуся, — почувся сонний голос. — Доброго ранку, Брендоне.

Я повернув голову й зустрівся поглядом із трохи прикритими темними очима.

— Привіт, Мірандо, — ліниво усміхнувся я, прокручуючи в голові проведений із нею час.