Глава 38. Останній вибір

Слова на екрані ніби завмерли.

«До прибуття поліції: 08:00»

Цифри почали повільно зменшуватися.

07:59… 07:58…

Архітектор мовчки дивився на таймер.

Уперше Марта бачила перед собою не людину, яка контролювала все навколо.

Перед нею стояв чоловік, який зрозумів, що його історія добігає кінця.

— Усе скінчилося, — тихо сказала вона.

Він усміхнувся.

— Ні, Марто.

— Поліція вже їде.

— Так.

— Усі докази тут.

Вона показала на сервери й шафи з документами.

— Вам більше нікуди тікати.

Архітектор лише повільно похитав головою.

— Ти все ще недооцінюєш мене.

Раптом у залі згасло світло.

На кілька секунд усе занурилося в темряву.

Почувся металевий звук.

Потім аварійне освітлення знову ввімкнулося.

Архітектора більше не було.

— Чорт! — вигукнув Максим.

Віктор уже біг до тунелю.

— Він не міг далеко втекти!

Левченко помітив відчинену вентиляційну шахту.

— Сюди!

Усі кинулися слідом.

Тунель був вузьким.

Сирі бетонні стіни відбивали звук кроків.

Попереду чулося важке дихання.

— Він близько! — крикнув Артем.

Архітектор вибіг до старих технічних сходів.

Вони вели на поверхню.

Максим кинувся навздогін.

— Стій!

Архітектор озирнувся лише на мить.

— Ти схожий на батька.

— Не смій говорити про нього!

Максим наздогнав його біля виходу.

Чоловіки зіштовхнулися.

Обидва впали на бетонну підлогу.

Архітектор спробував вирватися, але Максим міцно тримав його.

— Усе закінчилося!

— Для мене?

Архітектор гірко засміявся.

— Можливо.

Він різко відштовхнув Максима.

Той вдарився плечем об стіну.

Архітектор уже майже дістався дверей…

Коли перед ним стала Марта.

Вона мовчки перегородила вихід.

У руках тримала лише маленький ліхтарик.

— Відійди.

Вона похитала головою.

— Ні.

— Ти не зможеш мене зупинити.

— Можливо.

Вона дивилася йому просто в очі.

— Але я не дозволю вам втекти.

Архітектор зробив ще крок.

Між ними залишалося менше метра.

— Якщо зараз натисну на тебе…

Ти впадеш.

— Тоді штовхайте.

Його очі звузилися.

— Ти готова померти?

Марта згадала слова батька з відеозапису.

“Не відповідай злом на зло.”

Вона повільно опустила руки.

— Ні.

— То відійди.

— Я не боюся вас.

Запала довга тиша.

Архітектор уважно дивився на дівчину.

А потім несподівано сумно всміхнувся.

— Саме через це…

Він важко видихнув.

— …твій батько завжди був сильнішим за мене.

Позаду вже було чути сирени поліції.

Все ближче.

Все голосніше.

Архітектор повільно озирнувся.

Потім подивився на Марту.

— Передай йому…

Він замовк.

І гірко всміхнувся.

— Хоча ні.

Запізно.

Він повільно підняв руки.

Саме в цю мить до архіву вбігли озброєні поліцейські.

— Поліція! Не рухатися!

Архітектор не чинив опору.

Поліцейські одягнули на нього кайданки.

Він лише востаннє подивився на Марту.

— Бережи ту любов, яку знайшла.

Бо вона варта більше за будь-яку владу.

Його вивели з архіву.

Марта стояла нерухомо.

Максим підійшов до неї.

Мовчки обійняв.

Вона сховала обличчя в нього на плечі й уперше за довгий час відчула, що найстрашніше вже позаду.

Попереду залишалася лише одна глава.

Та, у якій усі отримають відповіді на свої запитання.