Глава 8. Конверт

Марта не могла відвести погляду від пожовклого конверта.

Її пальці тремтіли.

— Звідки він у тебе? — тихо запитала вона.

Максим на мить опустив очі.

— Учора шукав документи для батька. У старій шафі була коробка з паперами. Цей конверт лежав окремо.

— Ти його відкривав?

— Ні.

— Чому?

— Бо побачив прізвище й зрозумів… він належить тобі.

Марта мовчала.

Їй хотілося просто втекти. Зробити вигляд, що нічого не сталося. Але цікавість і страх були сильнішими.

Вона обережно відкрила конверт.

Усередині лежав лише один аркуш.

На ньому було надруковано кілька рядків.

“Якщо ви отримали цього листа, значить часу майже не залишилося. Не довіряйте керівництву компанії. Усі докази знаходяться в сейфі №17. Код знає лише одна людина.”

Нижче не було ні підпису, ні печатки.

Лише маленька літера «М» у правому нижньому куті.

— Це все? — запитав Максим.

Марта мовчки кивнула.

— Хто міг написати це?

— Не знаю…

Але вперше вона була впевнена: смерть її батька не була випадковістю.

— Максим!

Обоє озирнулися.

До них швидким кроком наближався високий хлопець.

— Я тебе всюди шукаю!

— Денис? Що сталося?

— Твій батько приїхав до університету.

Усмішка зникла з обличчя Максима.

— Навіщо?

— Не знаю. Але він дуже злий.

Максим тихо видихнув.

— Мені треба йти.

Він подивився на Марту.

— Будь ласка… поки що нікому не показуй цього листа.

— Чому?

— Бо я не знаю, кому можна довіряти.

У кабінеті ректора панувала важка тиша.

Батько Максима стояв біля вікна.

— Ти починаєш мене розчаровувати.

— Через що?

— Через дівчину.

— Її звати Марта.

— Для мене це не має значення.

Максим стиснув кулаки.

— А для мене має.

— Я забороняю тобі з нею спілкуватися.

— Ти не можеш цього зробити.

— Можу.

— Ні.

Батько різко обернувся.

— Ти навіть не уявляєш, у що вплутуєшся.

— Тоді поясни!

Чоловік кілька секунд мовчав.

Потім тихо сказав:

— Якщо правда вийде назовні… постраждає набагато більше людей, ніж ти думаєш.

— Які люди?

Відповіді не було.

Увечері Марта сиділа на підлозі своєї кімнати.

Поруч лежали щоденник батька, лист і старі фотографії.

На одній зі світлин вона раптом помітила знайоме обличчя.

Високий чоловік у темному костюмі стояв трохи позаду її батька.

Вона придивилася уважніше.

Серце забилося швидше.

— Невже…

Це був батько Максима.

Фотографія була зроблена майже десять років тому.