Глава 1. Перший день

Будильник задзвенів о сьомій ранку.

Марта розплющила очі й кілька секунд не могла зрозуміти, де знаходиться. Біла стеля, незнайомі шпалери, шум машин за вікном…

Потім згадала.

Нове місто.

Нова квартира.

Нове життя.

Вона повільно сіла на ліжку й глянула у вікно. Нічний дощ залишив на склі дрібні краплини, а сонце тільки починало пробиватися крізь хмари.

— Усе буде добре… — тихо сказала вона сама собі.

Та власним словам не повірила.

Університет виявився ще більшим, ніж на фотографіях.

Студенти поспішали до аудиторій, сміялися, обговорювали канікули.

Марта почувалася чужою серед них.

Вона вже хотіла сісти за останню парту, коли поруч пролунав веселий голос:

— Тут вільно?

Перед нею стояла дівчина з рудуватим волоссям, у джинсовій куртці та з широкою усмішкою.

— Так.

— Супер! Бо я запізнилася й інших місць уже немає.

Вона поставила рюкзак на підлогу.

— Я Софія. Але всі звуть мене Соня.

— Марта.

— Приємно познайомитися.

Після лекції Соня не відставала ні на крок.

— Ти звідки?

— З маленького містечка.

— А я місцева. Якщо заблукаєш — телефонуй. Якщо захочеш кави — теж телефонуй. Якщо захочеш поскаржитися на викладачів — обов’язково телефонуй.

Марта вперше за довгий час щиро усміхнулася.

— Домовилися.

Увечері вона поспішала до кав’ярні.

Зміна минула спокійно.

Той дивний хлопець, який учора назвався Максимом, більше не з’явився.

І чомусь це її трохи здивувало.

Повернувшись додому, Марта довго дивилася на фотографію батька.

— Я справлюся… Обіцяю.

А за кілька кілометрів від неї інша людина теж не могла заснути.

Максим.

Він сидів на підвіконні своєї кімнати й крутив у руках старий металевий брелок.

— Ти знову думаєш про ту дівчину? — запитав його молодший брат.

— Не знаю.

— Вона тобі сподобалась?

Максим усміхнувся.

— Вона мене майже вигнала з кав’ярні.

— Значить, точно сподобалась.

Максим лише похитав головою.

Він і гадки не мав, що вже завтра доля знову зведе їх разом.