Глава 4: День весілля

Ранок розпочався неспішно, але водночас з відчуттям, що все сьогодні піде занадто швидко. У будинку панував легкий хаос: флористи розставляли квіти, перукар та візажистка мами працювали в сусідній кімнаті. Серце трохи стискалося від хвилювання, адже сьогодні відбувалася велика подія — мама виходила заміж за Андрія.

Я стояла перед дзеркалом, вдивляючись у своє відображення. Довга сукня ніжного кольору облягала фігуру, плавно спадала до підлоги, залишаючи відчуття легкості та грації. Вона підкреслювала мої плечі та талію, а ніжний шовк мерехтів у світлі ламп, немов відбиваючи кожен промінь сонця, що заглядав у кімнату.

Волосся було акуратно укладене, легкі локони спадали на спину, а макіяж робив погляд більш виразним. Підбори додавали мені впевненості і зросту, і я відчувала себе трішки іншою — не просто Анею, а тією, кого сьогодні бачитимуть усі.

Я вийшла з кімнати, відчуваючи, як підбори торкаються підлоги, створюючи легкий ритм із кожним кроком. У повітрі панував аромат свіжих квітів і легкий шлейф парфумів гостей. Сонячне світло, що заливало залу крізь великі вікна, робило мерехтливий шовк сукні ще ніжнішим.

Гості звернули на мене увагу: хтось усміхався, хтось тихо перешіптувався, а я відчувала дивне поєднання гордості і хвилювання. Мама, стоячи поруч, кинула мені погляд повної підтримки, і це трохи заспокоїло серце.

І тут я помітила його. Максим стояв неподалік, спостерігаючи за мною з легкою іронією в очах. Його поза була впевненою, руки схрещені на грудях, погляд холодний і оцінюючий. Я відчула, як по спині пройшов легкий холодок, але одночасно підсвідомо намагалася тримати спину прямо, не піддаватися страху.

Андрій помітив наш обмін поглядами і злегка посміхнувся:

— Ось вона, моя донька, — сказав він голосно, піднімаючи келих. — Гарна, розумна і готова підкорювати світ.

Гості підняли келихи, і я відчула хвилю теплої підтримки. У повітрі відчувався святковий настрій, але в куточку свідомості лишалася думка про Максима: наскільки непростим буде наше спільне життя під одним дахом.

Я пройшла далі, обережно уникаючи його погляду, і сіла за стіл поруч із мамою. Серце все ще трохи калатало, а думки перескакували від хвилювання до легкого страху: як він оцінює мене, що думає про мою присутність тут, і чи коли-небудь ми зможемо знайти спільну мову.

Але поки що я дозволила собі лише вдихнути глибоко і насолоджуватися моментом: першим днем нового життя, святом мами і власною красою, яку я сьогодні відчула на повну.