Глава 31. Сергій

Не можу насититися Тонею. За цей пекельний тиждень я страшенно скучив. Сотні разів встиг пожалкувати про сказані слова. Це нестерпно засинати, знаючи, що в сусідній кімнаті є вона. Я не даю їй отямитися, цілую, блукаю тілом, вимагаю більшого, відчуваю її тремтіння. Тендітне тіло стає слухняним у моїх руках і це ще більше спонукає до дій. Я хочу її, не можу спинитися, бо надто голодний. Не бажаю дати їй жодної секунди на роздуми, чи вагання.

- Ні, - намагається вирватися Тоня.

- Так.

Притискаю її міцніше до себе, але чую невдоволений стогін. Вона виривається та щосили відштовхує мене від себе, а тоді відходить на безпечну відстань, наче я маніяк, чи ґвалтівник.

- Припини, - ціджу крізь зуби, - я не зачіпатиму тебе проти твоєї волі.

- Я їду звідси, - випалює швидко.

- Що? Я не розчув?

- Я йду від тебе. Їду з цього будинку. Назавжди. Що тут незрозумілого?

Сердиться та хмурить свої світлі брови. Я ж бачу, що ці слова даються їй важко. Ледь стримується, щоб не розревітися. Для чого ж ці муки? Що за чортівня в голові цієї несамовитої жінки?

- Ти хочеш, щоб я бігав за тобою? Бажаєш побачень, чи чого?

Злюся. Кров у жилах не вирує, вона там бурлить та товче моє тіло у різні сторони.

- Я не вимагаю нічого від тебе! – Переходить майже на крик, бачу краплинки сліз в кутиках небесних очей, - я просто йду. Не хочу бути з тобою. Не тисни на мене. Не переслідуй!

Дивлюся на неї, але не можу зрозуміти ні її поведінки, ні думок. Слова мозок взагалі відмовляється приймати.

- Ти перебільшуєш, - намагаюся говорити спокійно.

- Я не кохаю тебе, - говорить різко та не відводить погляду ні на секунду, - не хочу бути з тобою. Ти не той чоловік, про якого я мріяла та досі мрію. Смерть моєї мами змусила мене зупинитися та задуматися про те, що справді важливо. Я хочу знайти свого чоловіка, з яким у нас буде міцна сім’я. І це не ти, Сергію.

Її голос тремтить, але вона говорить доволі переконливо. Цими словами Тоня робить мені та моїм діям шах і мат. Наче настукала по голові кувалдою. Я не можу отямитися. Дивлюся на неї і в голові лунає ехо її безпощадних слів.

- Я тебе не затримую.

Сідаю за стіл. Не дивлюся більше на Тоню. Не хочу бачити її. Взагалі не звик примушувати до чогось жінок. Це її вибір і я маю з ним змиритися. Чую, як зачиняються двері й міцно стискаю кулаки. Комп’ютер, нотатки, все, що лежить на столі, тут же опиняється на підлозі. Мене не просто колотить, мені хочеться розірвати когось на шматки. Бажано того чоловіка мрії, про якого говорила щойно Тоня. Що за чортівня? А як же Софійка? Як вона надумала покинути Софійку?

Швидко йду до дверей і через мить опиняюся у вітальні. Моїм очам відкривається цікава картина, де Тоня обіймає мою доньку і цілує в щоку. А Софійка при цьому надто спокійна. Невже це не стрес для неї? Але я зауважую ще дещо. Тоня плаче. Це не та сильна жінка, яка вийшла з мого кабінету. Зараз вона нагадує ту, яку змушують залишити цей будинок.

Кров у венах стрімко кипить та переливається за вінця. Розум настільки затуманений, що я готовий вбити когось у стані афекту. Про моє самолюбство взагалі мовчу. Його взяли та нагло розтоптали. Але щось тут не чисто. Моя інтуїція ще ніколи не підводила. Повертаюся до свого кабінету. Довго думаю та співставляю всі факти. Я не знаю, в чому річ, але обов’язково з’ясую. Телефоную одному зі своїх найкращих хлопців:

- Степане, сьогодні з цього будинку поїде Антоніна. Дозволь їй піти, але ти тепер відповідатимеш за неї головою.

- Не спускати очей? – швидко тараторить хлопець.

- Так.

Мені не потрібно багато пояснювати йому. Він добре знає свою справу, але мене бентежить ще дещо. Надто часто за останній тиждень сюди приходила Ліля. Телефоную їй.

- Привіт, Сергію, - говорить напружено моя помічниця.

- Я хочу з тобою поговорити.

- Я на роботі…

- Не про робоче. Негайно. Я приїду.

Ми в жодному разі не прощаємося з нашими героями. Я щиро вдячна усім за коментарі та переживання під час створення цієї історії. Ви моє натхнення та водночас ліки для мого серця. Чекаю ваших коментарів та вражень від цієї нелегкої історії. А разом з тим запрошую поринути в емоційне продовження - "Над райдугою" (вже на сайті). Обіймаю та цілую вас усіх. Спокійного нам дня та сил боротися!