Глава 29. Тоня

Виходжу з кабінету та одразу йду в сад. Мені потрібне повітря, голова йде обертом від такої розмови з Сергієм. Мене душить його поведінка, настільки, що на очі напрошуються сльози. Але я намагаюся не плакати. Це не одразу вдається, але поступово моє дихання вирівнюється і я спокійно сиджу в альтанці.

- То що? – чую поруч голос Лілі та підстрибую.

Я думала, вона вже пішла.

- З ким Софійка?

- З тією жінкою, Зоєю. Не хвилюйся. Ти страшенно бліда. Погано?

Ліля сідає поруч та тихо обіймає мене. Вона розуміє все без слів. Ніколи не докоряє. Навіть у найважчих ситуаціях намагається підтримати. Я сильна, завжди старалася такою бути. Але останнім часом життя гне мене у різні боки і я втомилася тримати рівновагу. Мій баланс порушився назавжди.

- Можливо, я неправильно вчинила? – питаю пошепки Лілю, - потрібно було показати йому правильний тест?

- Ти ще можеш це зробити. Впевнена, що хочеш цього?

- Ні, - мотаю головою.

- Подумай чому і скажи. Ти боїшся його?

- Іноді. Його слова та різкість вбивають без зброї.

- Крихітко моя. Він не монстр. Просто так склалися обставини, що від дуже довго сидів у своїх хмарах. В нього забрали кохану дружину. Вбили на очах доньки… Він дуже важко це переживав. І я впевнена, що боїться і зараз...

- Тепер я боюся не його реакції, - повертаю голову до Лілі та чітко тримаю її погляд на собі, - а що як ці покидьки ні перед чим не зупиняться? Коли взнають, що я ношу під серцем його дитину, що зроблять? А Сергій? Він сказав мені, що якби тест показав дві смужки, то аборт…

- Тебе ніхто не може змусити зробити те, чого ти не хочеш, - впевнено говорить моя подруга. Вона обіймає мене, а іншою рукою загортає моє волосся з обличчя. – Ти сама повинна це вирішити. А я завжди тебе підтримаю. І навіть не смій думати, що ти залишишся сама. Я з тобою.

Зітхаю, але далі мовчу. Цілую Лілю в щічку та теж обіймаю її у відповідь. Безмежно ціную підтримку подруги. Ніколи не знатиму, чи вчинила я правильно. Там, у моїй кімнаті, Ліля запропонувала показати Сергію фальшивий тест, який зробила для мене. Я хотіла побачити реакцію Сергія і для себе збагнути, які плани в нього на мене. Намагаюся зрозуміти його поведінку, але все одно почуте не вкладається в голові. Як можна змусити кохану жінку зробити аборт? Цікаво, чи так само він реагував би на вагітність своєї покійної дружини? І знову я про неї думаю та пожираю себе цим. Вкотре усвідомлюю, що я всього лише фальшива заміна Тані. Тим паче Зоя неодноразово твердила, що я дуже схожа на неї. Сергій різкий, малослівний, але впертий та цілеспрямований. Я боюся, що коли розповім про вагітність, то він змусить мене позбутися дитини. З іншого боку, якщо все ж таки його реакція буде протилежною, то вороги не дадуть нам спокійно жити.

Ми довго сидимо мовчки з Лілею. Вона підводиться лише тоді, коли з будинку вибігає Софія.

- Не спіши, ти маєш час подумати, - шепоче мені на вухо, - живіт ще не скоро ростиме. Але тепер ти повинна подумати, як розійдешся з цією принцесою. Бо вдруге вона такого не втримає.

Ліля цілує на прощання, далі підхоплює на руки Софію, яка встигає наблизитися, та кружляє її. Після цього також прощається з нею і жестом показує мені, що зателефонує пізніше.

Вона має рацію. Як я покину зараз Софію? Вона ж тільки розквітла, ожила, прокинулася зі свого темного сну. Нарешті почала розмовляти, радіти, пізнавати все нове. Я бачу, як дівчинка прив’язалася до мене. І хоч вона більше не називає мене мамою, але ставиться, як до неньки. Я мушу подумати, як вчинити так, щоб не поранити її маленьке і водночас велике серце.

- Ти плачеш? – питає мене Софія, пильно вдивляючись у моє обличчя.

- Ні, - проганяю непрохані сльози.

- Ти дивишся в небо? Хочеш побачити маму?

Я ствердно киваю головою, тоді тягну її до себе та саджу на коліна. Вона обіймає мене своїми ручками і разом ми дивимося на чисте небо.

- Як думаєш, наші мами також дружать там? – запитую її спокійно, але серце розривається на тисячі шматочків від такої щемливої теми.

- Мусять, - впевнено заявляє Софійка. – Бо мають стежити за нами та охороняти. А ми ж постійно разом.

Каже це так, наче все очевидно й лише я цього не розумію. Дитяча безпосередність не може не підкупляти. Я тану від її обіймів. Знаю точно, що не зможу просто піти та залишити її. Я маю впевнитися, що дівчинка не впаде знову в депресію та не замкнеться в собі.

Ніч стає для мене моторошною та безсонною Я постійно думаю, прокручую всі варіанти. Я завжди виступала за те, що, яким би не був батько, він має право знати про дитину й сам вирішувати свою участь в її житті. А зараз усвідомлюю, що я повинна захистити дитятко не лише від Сергія, а й від його ворогів. Якщо він сам боїться за те, що вони можуть зробити, то як я зможу впоратися з ними?

Прикладаю руку до свого плаского живота. Я не відчуваю поки нічого, але мій світогляд після побачених двох смужок перевернувся догори дригом. Наче щось клацнуло в мені та налаштувало на новий ритм. Тепер я відповідальна не тільки за себе. І лише приховавши від усіх вагітність, я зможу захистити крихітку під своїм серцем.