Глава 25. Тоня

Прокидаюся зранку від того, що мені дуже спекотно. Я не розумію, що відбувається, а коли хочу порухатися, то щось важке не дає мені цього зробити. Як тільки я знову копирсаюся, рука Сергія міцніше огортає мою талію, а долоня дістає до сідниць та легенько стискає їх.

- Рано ще, лежи, - бурмоче він мені сонним голосом.

Я закушую губу, згадую неймовірну блаженну ніч і на моєму обличчі з’являється рум’янець сорому. Того сорому, який я втратила вночі, закопала десь глибоко всередині себе й зараз абсолютно не шкодую про це.

- Але мені гаряче, - шепочу, бо в горлі пересихає.

Лише після сказаного усвідомлюю свою помилку, бо оте «гаряче» діє на Сергія в протилежному напрямку. Він нависає наді мною, заводить мої руки над головою та цілує. Не дає отямитися, його уста м’які та наполегливі. Він не пропускає жодного міліметра мого тіла та змушує вигинатися йому на зустріч. Я не можу стримати стогони, які самі вириваються з моїх грудей. Він управляє мною, як вправний скульптор новим шедевром. А я справді шедевр, бо визнаю, що в його руках почуваю себе красивою, сексуальною, бажаною. Його погляд голодний та поглинаючий, руки вимогливі та міцні. Я хочу його, просто до скреготу зубів та болю в животі жадаю цього чоловіка. Мій мозок поруч з ним відключається, я довіряю йому, віддаю тіло, дозволяю собі розслабитися та стати слабкою поруч з ним. І мені подобається ця слабкість.

- Моя гаряча крихітка, - шепоче він мені в губи. Не встигаю нічого відповісти, бо він жадібно поглинає їх.

Моє тіло справді горить, мліє від насолоди. Я повністю знесилена, але задоволена та щаслива.

- Що ти зі мною робиш? – питаю, коли Сергій лягає поруч.

- Кохаю, - відповідає швидко та несподівано.

Я мовчу, починаю ще більше горіти. Не вірю в те, що чую, та часто кліпаю. Тоді повертаюся до нього, спираюся на долоню та пильно стежу. Він не дивиться на мене, його погляд втуплений кудись в стелю. В ідеальному профілі я бачу напруження та серйозність.

- Я не повторю ще раз, - говорить раптом.

- Я не вимагаю.

Маленька дівчинка в мені підстрибує до небес від щастя. Я не вимагала в нього цих слів. Навіть не сподівалася їх почути. Але від Сергія можна очікувати чого завгодно. От наскільки він різкий та малослівний, настільки легко й несподівано вимовив ці слова.

- Ти потрібна мені. Як повітря.

Він повертає до мене голову. В його погляді я бачу певне полегшення, надію і спокій. Він дивиться на мене довго, заворожує мене. Я тону в цих темних, мов ніч очах, і не хочу випливати звідти. Мене пронизує до мурах. Шкіра поколює, а дихання одразу ж збивається. Сергій підносить руку до мого обличчя і натискає великим пальцем на мої уста, проводить по них, а після цього занурює долоню у волосся, притягує до себе й цілує. Він зводить мене з розуму. Бо як тільки я починаю тверезо мислити, Сергій знову змушує мене мліти та забути про все на світі. Він відсторонюється, а я нарешті кажу те, про що думаю:

- За одну ніч ти перевернув усе з ніг на голову. Змусив мене переступити через власні ж бар’єри, спонукав порушити всі правила та заборони…

- Ці правила з першої ж хвилини були недосяжними для тебе.

- Що? Цілком досяжними.

- Справді?

- Поки ти не наближався, то цілком.

- Бо я ідіот.

- Я повинна заперечити?

Він хмикає і ледь помітно усміхається:

- Я мав одразу взяти все в свої руки, бо якщо цю милу голівоньку надовго лишати в роздумах, то кінець світу може наблизитися.

- Це ти м’яко намагаєшся сказати мені, що я все перебільшую?

- Домальовуєш.

- Бо ти даєш мені фарби для цього.

Хоче говорити загадками, то і я вмію. Чую, як Сергій зітхає, а я прикушую свій довгий язик. Уже шкодую, що бовкнула це. Хочу зупинити його, бо він відкидає покривало та хоче йти, але не встигаю висловити свої думки, бо Сергій знову нависає зверху. Притискає мене своєю вагою, не даючи ворухнутися. Тоді загортає волосся з мого обличчя та роздивляється.

- Щойно один дуже малослівний та не здатний на ніжності чоловік зізнався тобі в коханні, - я важко дихаю, бо він притискає мене не лише своєю вагою, а загалом внутрішньою силою, - а ти що робиш?

- Що роблю? – запитую, бо не здатна відповісти.

- Борсаєшся, - усміхається, - борсайся. Так навіть цікавіше.

- Тобто…

І знову він не дає мені договорити. Цілує. Цього разу боляче, але моє тіло все одно відгукується на кожен його дотик.

- Тобто я знаю, як вчасно змусити тебе замовкнути та вибити з голови все це… Приборкувати завжди цікаво.

Після цих слів підводиться та йде до ванної кімнати, а я просто стогну та розпластуюся на ліжкові, як справжня зірочка. Може мені частіше говорити всяку дурню, щоб він її з мене вибивав? Усміхаюся своїм думкам. Я мало спала, тіло досі ниє від нічної пристрасті, але обличчя розтягується в задоволеній усмішці.

День тягнеться довго. Сергія ніде немає і від цього моє серце не на місці. Тільки зараз немає в голові ревнощів, чи чогось незрозумілого. Я хвилююся за нього. Знаю, що він намагається поквитатися з ворогами й переживаю, аби з ним нічого не сталося. А ще мене тривожить те, яким саме способом Сергій прагне з ними поквитатися.