Глава 16. Тоня

Своїми темними очима він випалює в мені дірку. Навіть у напівтемряві відчуваю напруження на його обличчі та холод. Що я роблю? Навіщо знову вриваюся в його кімнату та ще й горнуся так, наче саме це йому потрібно? Закушую губу та не знаю, що відповісти.

- Тобі знову снився кошмар… - белькочу швидко та вислизаю з його сталевої хватки. – Я не знаю, що на мене найшло.

Хочу підвестися з ліжка, але він блискавично ловить мою руку та тягне на себе. Від несподіванки падаю на нього і через мить він опиняється зверху. Нависає наді мною і міцно тримає. Вільною рукою загортає моє розкуйовджене волосся, нахиляється ближче, торкається носом моєї шиї та вдихає на повні ніздрі. Я не тремчу, я просто не дихаю в цей момент та не рухаюся. Мене дурманить все в ньому, бо він нагадує дикого гепарда, який готується до нападу. І річ у тому, що я шалено хочу, щоб на мене напали.

- Ти сама прийшла, - говорить біля мого вуха.

- Сама.

- Думаєш, тепер відпущу?

- Не відпустиш?

Він усміхається. Майже непомітно, але я відчуваю це. Його уста торкаються моїх. Він цілує. Спочатку легенько, наче смакує, а далі наполегливо, глибоко. Смакує та випиває мене всю. Мій одяг здається зайвим, шкіра приємно поколює, а тіло повністю підкоряється йому. З моїх губ зривається стогін, що більше нагадує благання. Сергій стає більш різким. Заводить мої руки за голову та пристрасно цілує губи, щоки, викладає вологу доріжку до шиї, опускається нижче, зачіпає бретельку моєї майки та зубами опускає її. Однією рукою тримає мої долоні, а іншою занурюється під майку і накриває долонею мої груди. Я сама вигинаюся назустріч. Ейфорія та нестримне бажання повністю поглинають мене. Він не дає жодного шансу на коливання, чи роздуми. Він не ніжний зі мною, але мені подобається його жагучість. Він голодний, спраглий, наркозалежний від мого тіла. Я потрібна йому зараз. Ще ніколи не відчувала себе настільки бажаною та потрібною. Мені добре з ним, до скреготу зубів. Я хочу відчути його в собі, і разом з тим подарувати йому шалену насолоду.

Беру ініціативу в свої руки та опиняюся зверху. Бачу, що йому це подобається. Він чекає моїх наступних дій і пильно стежить за кожним моїм рухом. Повільно стягую з себе майку, а після цього і бюстгальтер. Тоді торкаюся рукою своєї шиї та неспішно проводжу подушечками пальців до низу. Його терпіння вривається і він знову на мені. Важкість його тіла приємно вдавлює мене в простирадла. Жадібні уста поглинають мої груди, змушують мене тріпотіти та стогнати від задоволення. Я дозволяю йому робити зі мною все що завгодно. Між нами палка боротьба, в якій водночас зійшлися крига та вогонь. Він гасить мене своїм холодом, а я своїм полум’ям топлю всі кордони між нами. Ми зливаємося в одне ціле, рухаємося в єдиному ритмі. Шалено, пристрасно, інколи боляче, але цей біль підносить нас на вершину блаженства.

Знесилена, але задоволена, сама горнуся до нього і він затискає мене в обіймах. В кімнаті панує цілковита тиша, в якій чутно два збуджених дихання. Не помічаю, коли поринаю в міцний сон. Зранку прокидаюся та усміхаюся із заплющеними очима. В тілі відчувається приємна втома та солодка знемога. Розплющую очі та помічаю, що лежу сама на велетенському ліжкові. Стає сумно й холодно від розуміння, що після шаленої ночі кохання він просто залишив мене саму. Кутаюся в простирадло та йду до ванної кімнати, але його там немає.

Жодного повідомлення, натяку, чи записки.

- А чого ти хотіла, Тоню? – шепочу сама до себе. – Ти сама прийшла та залізла до нього в ліжко. Тільки дурень відмовився б від такого.

Злюся на себе. Я не звикла бути легкою здобиччю для чоловіків. А зараз почуваюся використаною дурепою. Швидко вдягаюся та вислизаю в коридор. Ще зовсім рано, встигну прийняти душ і лише після цього піду до Софії.

- Його немає, - говорить Зоя, наливаючи мені каву. Я не запитую, а вона сама розповідає. Можливо, у мене на лобі розписані всі мої думки, - вдосвіта кудись поїхав.

- Щось сталося?

Мені хочеться почути, що у нього виникли термінові справи, або ж, що він мав щасливий вигляд. Натомість Зоя шокує:

- Та ні, начебто все, як завжди. Я нічого не помітила.

До обіду я себе накручую так, що готова вибухнути від найменшого подуву вітру. Він не з’являється, не телефонує, не дає про себе знати жодним чином. Можливо, я поводжуся, мов ідіотка, але для мене ця ніч справді важлива та особлива. Заняття та ігри з Софією мене заспокоюють. Вона робить великі успіхи, й ми все частіше практикуємо не склади, а цілі слова.

Ввечері Сергій приходить та зникає у своєму кабінеті. Я довго наважуюсь перш ніж піти до нього. Мене бісить його байдужість після такої палкої ночі. Він же вміє бути іншим. І я це бачила. Для чого ж знову одягнув цю чортову крижану маску?

- Я не розумію тебе, - кажу, увійшовши до його кабінету.

- А ти хочеш мене зрозуміти? – відриває свій погляд від монітора комп’ютера.

Підходжу ближче і він закриває кришку. Спокійний та врівноважений і це ще більше дратує. Бо я за цілий день не знаходжу собі місця, а йому хоч би що…

- Я мушу тебе зрозуміти, інакше просто здурію.

Він повільно підводиться та підходить до мене. Опиняється зовсім близько, а тоді торкається мого обличчя, опускається нижче та огортає долонею потилицю. Без зайвих слів впивається губами в мої уста. Я гублюся, тону в ньому. Він настільки наполегливий, що я не можу не підкоритися та не відповісти на поцілунок. Мої ноги підкошуються, але іншою рукою він огортає мою талію та міцно притискає до себе. Я відчуваю його збудження. Він хоче мене, а коли відривається на мить від поцілунку, чую задоволений стогін.