Глава 12. Залишити все як є, чі ризикнути?

Коли Оля вимовила, що Денис — це просто її друг дитинства і єдина жива ниточка, яка пов'язує її з домом та загиблими батьками, у Жені всередині наче вимкнули аварійну сирену. Напруга, яка душила його з самого обіду, раптово спала, залишивши після себе лише чисте, концентроване полегшення. Весь його юридичний прагматизм і мстива пиха розлетілися на друзки. Проте на зміну гніву прийшло дещо набагато сильніше — затята чоловіча рішучість. Він зрозумів, що френдзона, у якій Оля намагалася заховатися від усього світу, більше не захистить її від того, що вибухнуло між ними.

Женя подався вперед, тримаючи руки на підлокітниках її крісла. Відстань між їхніми обличчями скоротилася до мінімуму. Оля інстинктивно вчепилася пальцями в залізні ободи коліс, намагаючись утримати свій фірмовий покерфейс, але її зіниці розширилися, а подих миттєво збився.

Вони не торкалися одне одного. Женя підкреслено тримав дистанцію в кілька сантиметрів, поважаючи її межі та страх перед раптовими фізичними контактами. Але ця відстань була абсолютною ілюзією. Повітря між їхніми тілами вібрувало від такої шаленої, первісної пристрасті, що обом здавалося — в кімнаті закінчується кисень. Женя повільно підніс руку і завмер за міліметр від її обличчя, дозволяючи Олі відчути лише гаряче тепло його долоні.

— Я не граюся, Оль, — його голос став низьким і хрипким, позбавленим будь-якого жарту. — Мені начхати на Ліну. Мені не начхати лише на те, що ти зараз тремтиш, коли я сиджу поруч.

Оля судомно ковтнула повітря. Вона затамувала подих, відчувати, як її заморожене серце, яке, як вона думала, назавжди залишилося під завалами спаленого сараю, раптом забилося так дико, що аж заболіло в грудях. Вона нарешті почала щось відчувати. До когось, крім брата Сашка, крім Софи чи волонтера Володимира. І цей нестерпний юрист Ткаченко запустив її серцеві м'язи однією своєю присутністю. Долаючи внутрішні барикади, Оля сама повільно подалася вперед, назустріч його теплу.

Їхні губи зустрілися посеред наелектризованої тиші. Це не був м'який чи заспокійливий поцілунок — це був справжній, концентрований вибух пристрасті, яку вони місяцями заганяли під суворі юридичні та екологічні терміни. Женя ледь відчутно, неймовірно обережно торкнувся пальцями її підборіддя, поглиблюючи поцілунок, а Оля вперше в житті не відсахнулася. Вона судомно вчепилася пальцями в його куртку на грудях, тримаючись за нього, як за єдину твердиню у всесвіті.

Але коли Женя спробував обійняти її міцніше, пересадити ближче до себе, Оля раптом, наче злякавшись власної сміливості, різко відсторонилася. Прірва її минулого страху виявилася занадто глибокою, щоб перестрибнути її за один раз. Вона ще не була готова стати «його дівчиною».

— Ні... Женю, ні, — прошепотіла вона, від'їжджаючи візком на крок назад і ховаючи тремтячі руки в рукава кофти. — Не треба. Це... це занадто швидко. Я не можу.

Женя не розлютився і не став нічого оголошувати на словах. Він просто замовк, повільно опустив руки й підвівся, але в його очах спалахнят такий затятий, голодний вогонь, від якого в Олі заніміли кінчики пальців. Хлопець перейшов від слів до дій. Його стратегія змінилася миттєво: він вирішив випалити її страх і френдзону через постійну, виснажливу близькість.

З наступного ж дня Женя почав діяти. Він узагалі перестав питати її дозволу, але робив усе настільки природно й буденно, що ні в батьків, ні в Софи не виникало жодних підозр.

Коли Оля вранці намагалася виїхати з кімнати, Женя «випадково» опинявся поруч у коридорі. На ходу, начебто просто розминаючи пальці, він брався за ручки візка, і його гарячі долоні на мить накривали її власні пальці на залізних ободах. Олю щоразу прошивало струмом, вона намагалася висмикнути руку, але Женя лише спокійно підморгував:
— Обережно, Ткаченко, тут килим загорнувся, перевернешся.

Він сам, без нагадувань батька, зголосився підвозити її на реабілітацію до Голіафа. У машині таксі він сідав не вперед, а назад, прямо поруч із нею. Коли автомобіль підстрибував на вибоїнах, Женя начебто ненароком притискався своїм міцним плечем до її плеча, не відсуваючись ні на сантиметр. Його тепло пробивалося крізь щільну тканину її кофти, змушуючи Олю судомно ковтати повітря. Більше того, коли прийшов час пересідати, він не чекав інструктора. Женя просто підійшов, упевнено підхопив її під спину та коліна, притискаючи до своїх грудей. Оля злякано затамувала подих, її пальці інстинктивно вчепилися в його шию. Вона чекала паніки, але замість страху її обпалило такою хвилею жару, що серце забилося десь у горлі. Хлопець тримав її на руках зайві кілька секунд, дивлячись прямо в її розширені зіниці з німим, тріумфальним викликом: «Ну ж бо, відштовхни мене, якщо справді цього хочеш». Оля не могла. Вона лише заплющила очі, згораючи від цієї контрабанди дотиків.

Він вивозив її на прогулянки в той самий парк. Поки візок котився по алеях, Женя час від часу нахилявся до неї, ніби вказуючи на якесь дерево, і його губи опинялися біля самого її вуха, обпалюючи гарячим диханням. Почуття між ними розпалювалися з кожним днем, перетворюючись на суцільний оголений нерв, але Оля все ще трималася за свої вигадані барикади.

Наступного тижня університетські будні принесли нові проблеми. Ліна, яка після ганебного фіналу суботнього побачення зрозуміла, що Оля Ткаченко прорахувала її як першокласницю, не збиралася визнавати поразку. Її его суперниці вимагало негайної зміни стратегії. Якщо Оля вміє грати в «контракти», то Ліна вдарить по найслабшому місцю — по довірі всередині родини Ткаченків.

Вона подвоїла свої зусилля щодо Софи. Дівчата тепер проводили разом майже весь вільний час. Ліна, яка була їхньою односельчанкою і мала в родині трохи більше грошей, ніж колись Оля, намагалася всіляко задобрити нову подругу. Вона пригощала Софу в кав'ярнях, купувала їй хороші блокноти для начерків і постійно, наче між іншим, капала їй на мізки.

— Соф, ти тільки не образуйся, але твоя Оля... вона якась дуже дивна, — говорила Ліна, sitting у затишній кав'ярні біля корпусу. — Я ж щиро хотіла з нею помиритися, квіти в бібліотеку принесла. А вона їх просто в смітник викинула і почала мені погрожувати якимись архівами. Вона наче заздрить, що ми з тобою спілкуємося. Тобі не здається, що вона спеціально будує з себе жертву, щоб твій тато і Женя крутилися тільки навколо неї?