Глава 5. Нічний жах

Зустріч із Ліною сколихнула в пам’яті Олі все те, що вона так відчайдушно намагалася поховати в глибинах душі. Спогади, які довгий час удавалося стримувати, тепер проривалися назовні, отруюючи кожну хвилину. За вечерею дівчина була ще мовчазнішою, ніж зазвичай. Вона майже не торкнулася їжі, лише безцільно пересувала виделкою по тарілці, занурена у власні важкі думки. На всі спроби заговорити з нею Оля лише тихо й коротко кивала, мріючи якнайшвидше сховатися у своїй кімнаті.

Проте ніч не принесла довгоочікуваного спокою. Щойно вона заплющила очі, минуле повернулося, перетворившись на задушливий, нещадний кошмар, від якого не було порятунку.

Уві сні вона знову опинилася на подвір’ї рідного дому. Обличчя місцевого колаборанта, якого колись вважали сусідом, викривилося в єхидній посмішці. Він впевнено вів за собою озброєних окупантів, точно знаючи, що батько-лісник допомагає своїм. Сцена змінювалася уривками, як у спотвореному дзеркалі: тверда відмова батька видати позиції ЗСУ, брязкання зброї та крик матері, яку відтісняють прикладами. Перед тим як Олю схопили, старший серед загарбників виступив уперед. У його голосі звучала холодна, звіряча впевненість: «Твій батько думав, що зможе перехитрити нас? Тепер ви всі заплатите за його впертість. Подивимося, як він заспіває, коли ми заберемо у нього найцінніше».

Потім був грубий ривок за волосся, холод металу біля скроні та темрява старого сараю. Її повалили обличчям у сухе, колюче сіно, яке миттєво забило ніс і рот, не даючи дихати. Земля пішла з-під ніг. Наступної миті тріск розірваної сукні прозвучав для неї як вирок — світ навколо остаточно розпався на шматки. Чужа жорстокість і важка, груба сила навалилися зверху, позбавляючи будь-якої можливості чинити опір. Оля відчула себе крихкою скляною фігуркою, яку навмисно, з диким садистським задоволенням чавили в порох, змушуючи кричати від невимовного болю та приниження. Кожен рух нападника був сповнений зневаги й бажання повністю підкорити її волю, випалити все людське всередині. Її свідомість наче відокремилася від змученого тіла, піднявшись високо під стелю сараю, щоб не бачити і не відчувати цієї брутальної наруги. А за стінами, глушачи її власні крики, пролунали страшні постріли — окупанти розстріляли батьків, забираючи останнє, що тримало її в цьому житті. Після всього її жахливо побили, залишивши стікати кров'ю на підлозі.

Оля закричала. Цей крик спочатку був беззвучним у її підсвідомості, але зрештою вирвався назовні хрипким, відчайдушним стогоном у реальній кімнаті.

У сусідній кімнаті Женя спершу намагався ігнорувати дивні звуки, списуючи їх на нічні шерехи. Проте за кілька хвилин крики повторилися — у них було стільки болю, що залишатися осторонь стало неможливо. Він підвівся, підійшов до дверей Олі й тихо переступив поріг. Дівчина металася на ліжкові, її обличчя було мокрим від сліз.

— Олю, прокинься. Це просто сон. Прокинься, — Женя обережно торкнувся її плеча й злегка струснув.

Вона різко розплющила очі, ковтаючи ротом повітря, і ще кілька секунд дивилася на нього з диким жахом. Поступово обриси кімнати витіснили криваві спогади.

— Ти так голосно кричала, що розбудила мене, — спокійно промовив Женя, намагаючись розрядити напругу і підтримати її. — Мені шкода, що тобі доводиться через це проходити. Я поруч, усе добре, ти в безпеці. Думаю, тепер я навряд чи засну. Що скажеш, якщо ми подивимося якийсь фільм разом? Тобі теж треба відволіктися від цього жаху.

Оля кивнула, витираючи сльози тремтячою рукою. Вони влаштувалися у вітальні. Перші хвилини минали в ніяковому мовчанні, але згодом між ними зав’язалася перша справжня розмова. Вони обговорювали сюжет, згадували довоєнні часи, і Оля вперше за довгий час відчула, як крижана стіна всередині неї починає танути.

Тим часом Ліна не знаходила собі місця. Зустріч з Олею залишила в її душі глухе роздратування. Вона знала Женю лише заочно — хлопець із суміжної спеціальності, який давно їй подобався. Ліна звикла бути в центрі уваги, і сама думка про те, що Женя тепер проводитиме час з Олею, викликала в ній гостре почуття суперництва. «Я не можу дозволити, щоб якась каліка забрала його увагу лише через те, що її жаліють, — крутилося в голові Ліни. — Вона слабка і зламана, а Женя має бути з тією, хто цього дійсно вартий». Почуття уявного суперництва не давало їй спокою, і Ліна вже почала продумувати, як саме вона втрутиться в їхні стосунки.