Розділ 17

Каміла отримує перший анонімний лист уранці — без зворотної адреси, без підпису. Просто рядки чорним чорнилом на кремовому папері:

«Ти граєш з вогнем. Він згорить, а ти — ні.»

Її серце пропускає удар. Вона знає, про кого йдеться. Про нього. Того, чиє ім’я не наважується вимовити навіть подумки.

З кожним днем листів стає більше. Вони то попереджають, то дражнять, то підбурюють:

«Він довіряє тобі. Йому болітиме.»

«Справжні вибухи тихі. Як ти.»

«Втікай. Або зламай все.»

Її подруга, гостра на язик Софія, випадково бачить один із листів і пропонує Камі:

— «Хочеш — ми втечемо. На край світу. Ти не зобов’язана грати в їхні ігри.»

Але Каміла вже знає: вона не втече. Не цього разу. Вона мусить з’ясувати, хто пише ці листи — і чому здається, ніби автор знає більше, ніж вона сама.

Хочеш, щоб я продовжила цей епізод або зробила сцену розмови з подругою?

Ви сказали:

або зробила сцену розмови з подругою? Подругами Еліас

Каміла сиділа на підвіконні у своїй кімнаті, розгорнувши новий лист без підпису. Слова, виведені красивим, майже каліграфічним почерком, пекли очі:

"Ти граєш з вогнем. Він згорить, а ти — ні."

— Це вже третій, — прошепотіла вона, коли двері скрипнули і в кімнату зазирнула Еліас.
— Знову той самий почерк? — Еліас підійшла ближче, сідаючи навпроти.
— Так. І... щоразу тон ніби особистіший. Мов той, хто це пише, знає більше, ніж повинен.

Еліас простягнула руку, забрала лист, прочитала мовчки. Потім зітхнула.

— Камі, я не жартую. Мені це не подобається. Це вже не просто інтрига — це якесь попередження.
— Думаєш, це Влад?
— Ні. Він би не витрачав час на папір. Він каже все в обличчя. Але можливо… це хтось з офісу. Або той, хто бачить вас разом.

Каміла закусила губу.
— Я не хочу, щоб він «згорів». Але я й не зупинюся.

Еліас встала і перехрестила руки.
— Тоді втікати. Поїхати. Хоч на кілька днів. У тебе є можливість, я влаштую все — квитки, прикриття, все, що треба. Просто скажи.

Каміла на мить уявила, як вона залишає Київ, цей офіс, його. А потім зітхнула:

— Я не можу втекти. Поки не знаю, хто це — я маю лишитися.
— Тоді дозволь мені лишитися з тобою, — сказала Еліас тихо, — не як охоронець, а як подруга. Ти граєш з вогнем — хай буде хтось, хто тримає воду.

Хочеш, щоб я дописала далі — щоб хтось підслухав, чи щоб у той самий момент Владик подзвонив?