Розділ 15

Каміла стояла перед величезним дзеркалом, поправляючи сережку. За вікном Париж палаті нічним світлом — місто мрій, місто шансів. У неї була важлива презентація у модному арт-просторі на Монстри. Все мало бути ідеально.

Але щось тривожить її. Вона відчувала погляд. Щось знайоме… занадто знайоме.

— Ти нервуєш? — запитав її новий шеф, Матьє. Француз з магнітними очима, ревнивим характером і несподіваною добротою. Він міг бути жорстким, але завжди підтримував її. І, здається, хотів більшого.

— Просто хвилююсь, — Каміла посміхнулась, але думки вже були десь інде. В Україні. У його погляді.

Еліас.

Він не витримав.

Коли побачив її фото в новинах — про презентацію, про її успіх, про те, як вона сміється поруч з новим босом — його щось стиснуло зсередини. Це було нестерпно. І він… поїхав.

І ось зараз він стояв серед натовпу. Чорна куртка, капюшон, очі в тіні. Він дивився на неї, на сцену. Вона виступала, впевнено трималася, ніби вже ніколи не була слабкою поруч з ним. І це його боліло.

Матьє, помітивши, що Каміла почала губитися в словах, підійшов ближче, поклав руку на її плече. І тоді Еліас стиснув кулаки. Його серце калатало.

Після презентації він ішов за нею. Вулицями Монмартру. Вона повертала голову, ніби відчувала щось. Його присутність.

— Хто там? — раптом запитала, зупинившись. Але вулиця була пуста.

Він сховався за вітрину книжкової крамниці. І в цю мить вона глянула прямо туди. В очі, які ховав під капюшоном.

Вони обидва завмерли.

Париж замовк.

Це була мить, яка не потребувала слів.

Але потім з-за рогу вийшов Матьє.

— Все добре? — запитав, поглядаючи в той бік.

Каміла повільно відвела погляд.
— Так, здалося.

А Еліас стояв і розумів: це вже не та Каміла. Вона змінилася. Стала сильною. І, можливо… уже не його.

Або все ж таки…?