Розділ 11

Усе знову пішло шкереберть, щойно на порозі з’явилася вона.

Аннабель Войтко, офіційна наречена Еліаса. Ідеальна — на думку батька. Холодна, вишукана, зі смаком обрана для союзу між корпораціями. Золотий ключик до впливу, влади та капіталу.

Але Еліас дивився на неї — і думав лише про Каміллу.

— "Ти не зруйнуєш угоду через дівчину, яку навіть не маєш права торкатися," — слова батька впали, як лезо.

— "Я більше не хлопчик, тату." — голос Еліаса був спокійним, але лід ховав вогонь. — "Я сам вирішуватиму, кого кохати. І кого захищати."

Батько зціпив щелепу.
— "Тоді обирай. Угода — або вона."

У цей самий момент Каміла отримала анонімне повідомлення:

"Твої фото з Еліасом уже чекають у журналі. Думаєш, він захистить тебе, коли його ім’я полетить вниз разом з твоїм?"

Кров скипіла. Її руки тремтіли, а всередині все стискалось від страху і ревнощів. Хто це? Аннабель? Хтось із компанії? Невідомий суперник?

Коли ввечері Еліас увірвався до її квартири, він побачив її заплакану, але горду.

— "Можеш йти до своєї нареченої. Я не тримаю."

Він підходить різко, не даючи шансів відвернутися.
— "Мовчи." — Його пальці стискають її підборіддя. — "Я не належу їй. Я — твій. До біса угоди, до біса батька."

Його губи падають на її — з люттю, зі страхом втратити, з болем і жадобою.
Вона пручається рівно секунду — а потім тоне в ньому. Бо серце вже обрало.

— Правда, ти мій? — шепоче Каміла, стискаючи кулаки. Її голос тремтить, але очі не відводять погляду від його. — А як же твоя наречена?

Еліас завмирає. У його погляді — боротьба між почуттями і обов’язком.

— Це… — він стискає щелепу. — Це не мій вибір. Батько… він…

— То ти дозволиш комусь вирішувати за тебе? — перебиває вона, крокуючи ближче. — Ти просто здасися? Повернешся до неї, бо так треба?

— Каміло, це не просто. Це бізнес. Контракти. Статки. Мій батько сказав, що я зруйную все, якщо скасую заручини. Якщо відмовлюсь — буде скандал. Витік інформації. Преса, акціонери, репутація…

— І я — частина цієї гри? Що, просто забавка, поки ти не станеш "достойним сином"?

Вона зупиняється просто перед ним. Її дихання швидке, очі блищать від стриманих сліз.

— Я не тримаю тебе силоміць. Але не обіцяй мені любов, якщо завтра підеш до неї під вінець.

— Я кохаю тебе, — різко каже він. — І саме тому це все так боляче. Я б забрав тебе просто зараз, втік би — але я не хочу, щоб тебе знищили. Якщо ми зробимо крок, то разом. І вчасно. Бо те, що називають "моєю нареченою", — лише маска. І я її зірву.

— Тоді зроби це, Еліасе. Бо я не буду "тією, що в тіні".

Тиша зависає між ними. Він простягає до неї руку. Вона дивиться — і ще не знає, чи довіряти

— Правда? Ти мій? — Каміла запитала, стискаючи телефон у руці, ніби це могла бути її єдина опора. — А як твоя наречена?

Еліас опустив погляд. Його очі заграли тінню.
— Це… домовленість. Не з мого вибору. Але ти знаєш, кого я кохаю.

У Каміли перехопило подих. У грудях пекло. Не від гніву — від безсилля.

Раптом телефон у її руці завібрував знову. На екрані — Тато. Вона вдихнула різко, стираючи сльозу, що зрадила її погляд.

— Алло? — її голос був сухим.

— Де ти? — пролунало з іншого боку. Голос був спокійний, але з натяком на загрозу.
— Ти ж знаєш, ми домовлялись не лізти до них.

Каміла мовчала кілька секунд, потім холодно промовила:

— Я кохаю його.

На тому кінці настала тиша. Потім — короткий смішок.

— Каміло, він не для тебе. І його батько вже все вирішив. У нього наречена з родини Монтано. Розумієш, що буде, якщо ви разом?

— Я знаю, — прошепотіла вона. — Але я не можу його відпустити.

— Це не вибір серця, це політика, — тато заговорив твердо. — І якщо ця історія вийде назовні, вона знищить обидві родини.

Каміла поглянула на Еліаса. Він стояв мовчки, наче теж чув кожне слово.

— Ти зробиш вибір. Скоро, — додав її батько й кинув слухавку.

Вона повернулася до Еліаса. Очі — темні, повні сліз і рішучості.

— Я знаю, що не маю права просити... Але скажи мені чесно, — її голос зламався, — ти кохаєш ту дівчину? Ту, що стала твоєю нареченою?

Еліас підійшов ближче, підняв її підборіддя, змусив дивитись прямо в його очі.

— Ні. Я кохаю тебе. І тільки тебе. Але... якщо хтось дізнається — почнеться війна.

Каміла знизила очі.
— Можливо, любов і є нашою найбільшою помилкою…

— Або нашим єдиним порятунком, — прошепотів він.

Але вже було запізно. Хтось стояв у тіні біля дверей. І він усе чув…