Розділ 10

Музика стала повільнішою. Ноти доторкнулися до шкіри, як пальці — м’яко, грайливо, але з присмаком небезпеки. У залі гасло світло, залишаючи лише м’яке золоте сяйво гірлянд. Усе навколо спиралося. Лишалося тільки одне — вони двоє.

Каміла стояла напроти Еліас. Її червона сукня, об лягаючи талію, змушувала дихання чоловіків зупинятись. Але дивився лише він. Його очі… темні, мов ніч, палкі, мов заборонене бажання.

Він подав руку — повільно, мов це ритуал.

— Дозволиш?

— Мабуть, це все — не найкраща ідея, — прошепотіла вона, але долоня вже лягла в його руку.

— Це ж лише танець, — усміхнувся. Та в очах було зовсім інше.

Вони рухались у ритмі повільного вальсу. Її серце билося гучніше, ніж музика. Його рука ковзнула на її талію. Занадто низько, щоб бути ввічливим. Занадто високо, щоб вона втекла.

Він нахилився ближче.

— Ти знаєш, що граєш із вогнем?

— А ти що, — Каміла ковтання повітря, — не боїшся обпектись?

На мить усе зупинилось. Його погляд — знову той самий. Пристрасний. Заборонений.

Потім її спина торкнулася стіни. Вони опинились на балконі — коли встигли? Свіже повітря, зоряне небо.

Він провів пальцями вздовж її щоки.

— Скажи “ні”, і я піду, — прошепотів, нахилившись.

Але вона не сказала. Вона просто дивилась у його очі. Дихання перехопило.

Поцілунок був м’яким, наче перший сніг. Та з кожною секундою — усе глибшим. Гарячим. Справжнім.

Але хтось за дверима… скрипнули п’яти. Хтось бачив.

Вона різко відсторонення.

— Це… не мало трапитись.

— Але трапилось, — відповів він. — І ми вже не зможемо вдавати, що цього не було.

Після танцю, що розпалив щось невимовне між ними, вони вийшли під зоряне небо, далеко від музики й гомону. Її серце калатало, а його погляд уже нічого не приховував.

— Не варто… — прошепотіла вона, хоча сама зробила крок ближче.

— Тоді скажи мені "ні", — відповів він, майже не торкаючись її губ.

Але "ні" не пролунало.

Їхній поцілунок був тихим вибухом — ніжним, трепетним, забороненим. Він тривав лише мить, але залишив відлуння в кожному русі, кожному подиху.

І поки вони думали, що залишились непоміченими…
З-за кущів хтось мовчки спостерігав. Очі, повні здивування, ревнощів — чи ненависті?

— Вони думають, що це гра? — прошепотіла одна з дівчат, стискаючи чашу з вином.

— Якщо це викриється… — інша лише кивнула. Вона вже тримала аркуш у руці. Послання. Погроза. Чи план?

Танець, який переростає в дещо більше. Погляди. Дотики. Вибух почуттів.

Світло ліхтарів м’яко освітлювало танцювальний майданчик. Грав повільний ритм, і Еліас мовчки простягнув руку.
— Танцюєш, бестіє?

Каміла навіть не встигла відповісти. Його долоня вже огортала її талію, а інша — ковзнула по її спині. Її серце закалатало. Уперше він торкався її так… відверто.

Їхній танець був далекий від невинного. Вона відчувала кожен рух його тіла, кожну напругу м’язів, кожен подих біля свого вуха.

— Не грай зі мною, Каміло, — прошепотів він, нахилившись. — Бо я вже не граю.

Вона підвела очі. Її губи сіпнулися, але не для слів. Вони зависли занадто близько. Він не чекав дозволу. Просто нахилився ще нижче. Її пальці вчепилися в його сорочку.

Їхній поцілунок був диким. Не обережним, не боязким. А голодним, палким, забороненим.

І в ту мить…
Десь на краю вечірки, в тіні дерев — хтось стояв.
І дивився.
Очі блищали ревнощами. Злість стискала кулаки.
Суперник. Один з тих, хто теж хотів її. Хто думав, що вона буде з ним.
⠀

Танець здавався безневинним — для всіх інших. Але між ними він пульсував, наче під шкірою билася спільна таємниця. Її долоня ковзала по його плечу, а пальці Еліаса ніби ненароком затримувалися на її талії довше, ніж дозволяли правила пристойності.
⠀
— Люди починають помічати, — прошепотіла Каміла крізь усмішку, дивлячись йому просто в очі.
— Нехай дивляться, — його голос обпікав. — Хай знають, що ти моя.

Вона відчула, як щось перевертається в грудях. Ні, це не було правильно. Але так... небезпечно добре.
⠀
Він нахилився ближче — і це вже був не танець, а виклик. Її губи тремтіли, коли він майже торкнувся їх своїми. І тоді:

— Каміло, — почувся чужий голос. Холодний. Насторожений.
⠀
Вони різко розірвали контакт.
⠀
На них дивився Орест, той самий, хто завжди мовчки супроводжував її на заходах, той, чиї очі зараз були наповнені ревнощами.
⠀
— Що це було? — голос спокійний, але обличчя напружене.
— Просто танець, — відповіла вона.
— Твій “просто танець” був на два кроки від скандалу, — додав він, кинувши злісний погляд на Еліаса. — І якщо ти не зупинишся... я подбаю, щоб усе дізналися.

Еліас зробив крок уперед, обличчя кам’яне:
— Спробуй — і пожалієш.

Повисла тиша. Каміла дивилась на них обох, наче між ними ось-ось вибухне бійка. Вона торкнулась Еліаса за руку.
⠀
— Іди, — сказала тихо. — Будь ласка.

Він зітхнув, кивнув і зник у натовпі.

А вже тієї ночі…
⠀
Коли вона стояла на терасі одна, в сукні, що пахла жасмином і гріхом — він прийшов знову.
⠀
— Я сказав, що не відпущу тебе, — прошепотів, обіймаючи її ззаду.
⠀
І тоді, попри заборони, попри ревнощі, попри все — вона обернулась і вперше поцілувала його сама.
⠀
Губи сплелися в жорсткому, нетерплячому пориві. Поцілунок, у якому змішалося все — страх, біль, бажання, небезпека.
⠀
— Якщо хтось дізнається…
— Хай дізнається, — сказав Еліас хрипко. — Я не збираюсь ховати тебе.

І в ту мить зорі стали свідками того, що вже було не спинити.

Ось сцена до глави "10. Заборонений поцілунок", написана очима Еліс, з атмосферою ревнощів, напруження, загрози розголосу — і тим поцілунком, який змінює все: