Розділ 9

Коли Каміла з’явилась — світ зупинився.

Червоне плаття лягало на її тіло так, наче було зіткнень з гріха. Вона йшла повільно, кожен крок — виклик. Не зухвалий, ні. Вона просто була… собою. Небезпечно красивою. Ненавмисно спокусливою. І абсолютно незабутньою.

Еліас бачив, як повертали голови. Чоловіки з офісу — ті самі, що раніше зверталися до неї з прохолодною ввічливість, — тепер дивилися з захопленням. А декотрі — з жадобою. І йому хотілося зламати їхні погляди.

Він стояв біля бару з келихом віскі й ковтав спрагу, яка не мала нічого спільного з

прохолодною ввічливість, — тепер дивилися з захопленням. А декотрі — з жадобою. І йому хотілося зламати їхні погляди.

Він стояв біля бару з келихом віскі й ковтав спрагу, яка не мала нічого спільного з алкоголем.
Вона поглянула на нього. Не посміхнулась. Але він відчув цей погляд — як полум’я по шкірі.

— Що, Владе? — підручник Нейтон, стоячи поруч. — Вперше бачиш жінку в сукні?

— У червоному, — тихо промовив Еліас. — І не просто жінку.

Каміла підійшла ближче — і компанія, що була біля нього, відступила сама собою. Вона не торкнулась його. Не сказала нічого, окрім «Добрий вечір».

Але він почув у цьому вечорі все. І виклик. І згадку про ніч. І відповідь на те, що горіло в ньому.

Вона взяла келих з шампанським.
— Я добре виглядаю?

— Як покарання, — буркнув він. — Як проблема.

— А ти?

— Як чоловік, який ось-ось втратить контроль.

Їхня перша офіційна поява. Але що було насправді — гра, прикриття чи початок чогось більшого?

Плаття сиділо на Камілі так, ніби було зшите по її фігурі — червоне, відверте, із вирізом на спині й тонкими бретелями. Усі погляди поверталися, коли вона проходила повз. Але один палив більше за всіх.

Еліас.

Він стояв біля бару, обпершись на край стійки, з келихом віскі в руці, і дивився, як вона сміється з кимось із колег. Його щелепа ледь помітно стислася.

— Ефектна, правда? — промовив Нейтон, з'явившись поряд. — Могла би спалити офіс одним своїм виглядом.

Еліас не відповів. Його погляд ковзнув до сцени — починалась музика. Танець.

Каміла саме поверталась до залу, коли хтось запропонував їй танець. І вона… погодилась.

Він високий. Гарний. Тримає її за талію надто впевнено. Її сміх — дзвінкий, легкий, майже кокетливий.

У Еліаса всередині щось клацнуло.

Він поставив келих. Упевнено підійшов.
— Вибач, — сказав до чоловіка, і той, знітившись під важким поглядом, зробив крок назад.

Каміла підняла брову, здивована:
— Ти ревнуєш?

— Я? Ні. Просто ти ще не танцювала зі своїм босом, — прошепотів він, обвивши її талію.

Її долоня ковзнула йому на плече. Танго заграло в повітрі. Каміла рухалась з ним легко, небезпечно близько.

— Ти змінюєш правила, — прошепотіла вона.

— А ти — граєш із вогнем, — відповів він, нахилившись ближче. Їхні обличчя були в декількох сантиметрах.

У залі ніби потемніло. Лише він. Вона. Її подих збився.
— І що… згорю? — прошепотіла вона, погляд зупинився на його губах.

Еліас зупинився. Його погляд був пристрасний, важкий, мов перед бурею.
— Ні. Але ти змусиш згоріти мене.

Їхні губи майже зустрілись…
Та в ту мить хтось гучно розсміявся поруч. Музика змінилась. Каміла відступила на півкроку. Погляд — знову твердий. Але щоки — палають.

— Добре танцюєш, босе, — кинула вона і пішла, залишивши його з присмаком недоторканого поцілунку.

А в нього на губах — посмішка. І лють. І бажання.