РОЗДІЛ 1

Вранці місто ще зітхало сонно, машини потроху пробуджувалися до ритму нового дня. Скло хмарочосів тремтіло у відблисках сонця, наче світ сам не був певен, чи хоче бути добрим. Каміла стояла перед велетенською будівлею корпорації "VARD Group" і відчувала, як серце стукає десь у горлі.

— Ти впораєшся, — прошепотіла сама собі. — Ти ж цього хотіла.

Стажування в компанії, куди мріють потрапити сотні, їй дісталося як диво. Її портфоліо відібрали, їй зателефонували, вона пройшла співбесіду — але досі не вірила, що це відбувається з нею.

Двері відчинилися самі, як у фільмах. Усередині все виглядало стерильно-ідеальним. Холодні кольори, мармурові підлоги, дзеркала, строгі обличчя. Все кричало: тут не місце для мрійниць.

— Вейс Каміла? — звернулася до неї дівчина з планшетом.

— Так, це я.

— Ви в списку дизайнерської команди. Ваш наставник — Олівія Морріс. Кабінет 17-B, ліворуч від ліфта.

Каміла подякувала і рушила вперед. У голові звучало одне: "не оступися, не впади, не виглядай як дурепа".

Її нова керівниця Олівія виявилася стриманою блондинкою з ідеальним манікюром і поглядом, який міг розрізати тканину. Вона коротко пояснила правила, видала бедж та пропуск, і вже через п’ятнадцять хвилин Каміла сиділа за своїм місцем, повністю дезорієнтована.

— Він проходить у другій — якщо запізнишся, краще вже взагалі не заходь, — прошепотіла одна з дизайнерок, переглянувшись із сусідкою.

— Хто «він»? — обережно запитала Каміла.

Дівчата переглянулись так, ніби вона щойно запитала, хто такий Ілон Маск.

— Вард. Еліас Вард. Засновник компанії. Бос усіх босів. Якщо глянеш у його очі — забудеш, як тебе звати. Але краще не глянь. В нього принцип — ніяких романів у колективі. Він через це розірвав колись заручини своєї секретарки…

— А тепер вона живе в Іспанії, бо не витримала сорому, — додала інша.

Каміла облизала пересохлі губи. Цікаво, що за чоловік такий…

— Ну от і він, — кинула хтось із дівчат.

Двері ліфта відчинилися. І вийшов ВІН.

Усе всередині неї миттєво завмерло. Як ніби світ трохи приглушив звук, уповільнив час. Чоловік у чорному костюмі, темна сорочка, без краватки, зупинився біля рецепції. Високий, сильний, мовчазний. Його погляд був пронизливо спокійним. Він говорив тихо, але його слухали, затамувавши подих.

Каміла машинально підвела очі — і їхні погляди зустрілися. Лише на мить. Але чогось вистачило.

Наче струм пройшов хребтом.

Еліас відвів погляд першим.

І цього разу вона була впевнена: в його очах з’явилось питання. Невиразне. Майже тінь думки. Але це було початком. Початком того, що мало зруйнувати її світ…

А поки що — вона просто сиділа за новим робочим столом, а серце стукало, наче просилося вирватися з грудей.

Вона ще не знала, що найбільші зміни в житті приходять не тоді, коли ти готовий… а тоді, коли ти — ні. І бос, у якого не закохуються, стане єдиним, кого вона більше не зможе забути.