Дві куми про наукову роботу

Гумористична театральна мініатюра

Дійові особи

Дві куми розмовляють «біля річки» про своє бачення науки та розваг. 1-а кума – прихильниця гумору та пісень у близькому товаристві. Розмовляє весело та бадьоро. 2-а кума – прихильниця загального впорядкування та контролю, у руках тримає записничок та ручку. Розмовляє сухо та повчально. Пильно вдивляється у зал (у простір «на воді перед собою»), не повертаючи голови до співрозмовниці.

1-А КУМА (доброзичливо). Вітаю тебе, кумасю. Бажаю здоров’я.

2-А КУМА (ледь повернувши голову). Навзаєм, бувай здорова.

1-А КУМА (здивовано). О-о-о! А що з тобою таке сталося? Чи не захворіла часом?

2-А КУМА (не повертаючи голови). А що таке? Чому питаєш? Звідки така цікавість?

1-А КУМА. Та бачу, вигляд у тебе якийсь нездоровий. Чи то мені здається?

2-А КУМА. Тю! Що за вигадки? Я цілком здорова.

1-А КУМА. Але ж ти сидиш на пляжі та невідривно дивишся на воду. Дивно. Чого б це?

2-А КУМА. Я займаюся науковою роботою. Зауваж, байдики не б’ю.

1-А КУМА. Ото ще мені! Яка така наукова робота? Що за наука на пляжі? Температуру води вимірюєш… поглядом? Чи хмари розганяєш… отим записничком?

2-А КУМА (трохи роздратовано). Я займаюся нау-ко-вим до-слі-джен-ням.

1-А КУМА. Дивні речі! (Перекривляє.) Яке ж це до-слі-джен-ня?

2-А КУМА. Я рахую пташиний контингент на річці.

1-А КУМА. Кон-тин-гент!? Ото слівце! Для чого це?

2-А КУМА. Для всебічного обліку. Для порядку в акваторії.

1-А КУМА. О, то звучить серйозно... такі рідкісні слова! Дійсно наукові. Але ж я все одно не второпала, навіщо це. Чи мені освіти не вистачає?

2-А КУМА. Все це для кращої системності та загального впорядкування – у нашому місті та у країні в цілому.

1-А КУМА. А як ти це робиш… оте впорядкування?

2-А КУМА (повчально). Я роблю це таким чином. Дивись он туди. Бачиш, качки плавають хаотично та несвідомо. Одна туди, інша сюди. Жодного сенсу немає!

1-А КУМА. Ну, то й що? Тож качки…

2-А КУМА. Це неприпустимо. Вони не пораховані. Це і є безпорядок. Суцільний безлад. Геть не гарно!

1-А КУМА. Але ж вони не твої! Вони дикі. Навіщо ти їх хочеш порахувати?

2-А КУМА. Кажу ж, для порядку. Чи ти не чуєш? Я рахую качок та спостерігаю за ними – для загального порядку. Бо це контингент! Їх усіх треба порахувати, надати кожній качці порядковий номер або особисте ім’я, а потім занести все це до спеціального реєстру. До бази даних.

1-А КУМА. База даних? Про качок? Дурня якась! Кому це потрібно? Ніколи такого не бачила та не чула. Яка ж з цього користь?

2-А КУМА (пафосно). Користь з цього – це системний підхід та контрольований порядок. А потрібно це для науки! Що ще додати?

1-А КУМА. То ти собі таку круту роботу знайшла, бо ти розумна, кумасю. А я у науках геть не розуміюся. Аж зовсім.

2-А КУМА. Вчитися треба було свого часу, а не пісеньки виспівувати та по дискотеках ногами дриґати.

1-А КУМА. Та й то так. Але ж… Дивися, скільки тут качок. І вони дійсно плавають хто куди. Дурні птахи, що й казати! Дійсно – одне туди, інше сюди. Не вгледиш за кожною. А ти їх хочеш порахувати?! Це ж дуже складні обов’язки.

2-А КУМА (пафосно). Так, обов’язки складні. Та що ж поробиш? Це мій Обов’язок! Громадський! Я його виконую! Та й це ще не все.

1-А КУМА. Слухай, кумасю. А може, ти відпочинеш хоч трохи від отієї наукової роботи? Хай качечки собі поплавають самостійно. Підемо до мене. Сьогодні наші дівчата прийдуть у гості. Поп’ємо чаю та погомонімо про те про се. Пісні поспіваємо, поспілкуємося.

2-А КУМА. Я людина серйозна, мені оті ваші пісеньки ні до чого. Самі пустопорожні теревені! Наукова людина не має вдаватися до легковажних розваг. Ваші безглузді забаганки мені не до лиця.

1-А КУМА. Так то воно так… Слухай, а мені ось що спало на думку. Коли ти порахуєш усіх отих качок та запишеш їх до того спеціального реєстру, то тоді вже будеш вільна? Підеш до мене у гості? Будеш пісні з нами співати?

2-А КУМА (рішуче). Ні! Коли я закінчу з качками, то треба буде наводити порядок з горобцями та шпаками.

1-А КУМА. А ці пташенятка тобі чим завинили?

2-А КУМА (гнівно). Чим? Неконтрольовані!! Цвірінькають!! Крякають!

1-А КУМА. Цвірінькають…? То ж в них така природа та пташина мова.

2-А КУМА. Все одно – має бути порядок. Кожна пташина має бути порахована. А їх тут – ген-ген… он, подивися на дерева. Сидять! Тисячі! На деревах їх ще більше, ніж на воді. Роботи тут ще дуже багато – це ж наукова праця, не абищо. Вона має бути виконана за будь-яких умов.

1-А КУМА. А коли ж відпочивати?

2-А КУМА (урочисто). Це невідомо. Нікому!

1-А КУМА. Як сумно!

2-А КУМА. Не сумно, а відповідально.

1-А КУМА. Шкода мені тебе.

2-А КУМА (трагічно). Не сумуй, кумонько, не шкодуй. Колись… може… й мене занесуть… до спеціального реєстру… до урочистої наукової бази даних. Номер присвоять… особистий.

1-А КУМА. А може, все ж таки, поспіваємо пісень?

2-А КУМА. Жодних пісень. То все непотріб! Тільки наукова робота. Тільки вона!

1-А КУМА. Але ж ти співала колись з нами. Були улюблені пісні…

2-А КУМА. Бо була молода та дурна.

1-А КУМА. Та й танцювала ти непогано…

2-А КУМА. Не-пот-ріб!!!

1-А КУМА (відходить убік на два кроки та таємничо говорить до залу). Вона щось зна! Напевно! Я спочатку подумала – хвора. А тепер бачу – ні. Вона щось хитромудре видумала. Не може ж нормальна людина займатися науковою роботою просто так, без «інтересу», задля якогось там «порядку». Ти ба, качки та горобці їй не дають спокою! (Пауза. Ходить.) Треба і собі когось порахувати… (Роздивляється навкруги.) О-о-о! А тут ще й голуби бігають берегом. Нічиї. Будуть мої. Я теж наукою займуся. Все второпаю, не дурна! В мене вдома теж записничок є.