Ґоґі та Ґіві. Хто старший?

Гумористична театральна мініатюра

Дійові особи

Ґоґі та Ґіві – двоє грузинів старшого віку, майже однолітки, говорять з кавказьким акцентом. Одягнені у національні костюми. Молода жінка – гарно вдягнена, яскравий макіяж, роль без слів.

Двоє кавказців на ринку торгують фруктами, стоять за своїм прилавком і готуються до роботи. На прилавку мандарини. Спочатку вони сперечаються щодо того, хто з них старший. А після появлення молодої жінки суперечка набуває протилежного сенсу – щодо того, хто з них молодший.

ҐОҐІ (з претензією). Слухай, Ґіві, чому ти так нешанобливо розмовляєш зі мною? Вах!

ҐІВІ (здивовано). Як це нешанобливо? Дуже шанобливо.

ҐОҐІ (сердито). Ні! Я ж тобі сказав приготувати прилавок і принести ваги? А ти не приготував. Чому? Не добре! Ось що ми тепер робитимемо? Зараз вже покупці прийдуть? Га?

ҐІВІ. Якщо покупці прийдуть, то продаватимемо мандарини. От і все. Що тут такого?

ҐОҐІ. Як що такого? Прилавок не приготовлений, сміття скрізь валяється, мандарини не протерті. Як працювати? Чи мені, в моєму віці, йти за вагами?

ҐІВІ (здивовано). Слухай, Ґоґі, а чому ти тут весь час командуєш? Хто ти врешті-решт такий, генацвале?

ҐОҐІ (пафосно). Я тут найстарший! Що тобі не зрозуміло?

ҐІВІ. Чому це ти найстарший? Я ж старший за тебе. Хіба не знав?

ҐОҐІ. Ні, це я найстарший! І ти маєш називати мене з повагою – «батоно»! А я можу тобі, юначе, говорити «біджо». Зрозумів? Старших треба шанувати! Так завжди було і буде серед кавказців!

ҐІВІ. Що таке кажеш? Який ти батоно? Навіть сивини на голові зовсім немає.

ҐОҐІ. Ну то й що? Діставаймо паспорти. Подивимося, скільки тобі років, хлопче?

ҐІВІ. Сам ти хлопчик. Я серйозний чоловік у поважному віці. Аксакал! Дивись, у мене вся голова сива.

ҐОҐІ. Сива голова, це ще нічого не означає. Можливо, ти неправильно розчісуєшся?

ҐІВІ. Я правильно розчісуюсь.

ҐОҐІ. А може, ти собі на голову просипав муку?

ҐІВІ. Ні, нічого я собі на голову не сипав. Навіщо так кажеш?

ҐОҐІ. Я знаю, що говорю. Це я аксакал, а не ти! Аксакали існують, щоб вони передавали свій досвід молоді. Чув чи ні?

ҐІВІ. Звісно, ​​чув. Я не глухий. Тільки до чого тут ти?

ҐОҐІ. До того, Ґіві... Я можу передавати свій досвід іншим... усім, навіть тобі. Я можу багатьох молодих людей навчити правильно торгувати мандаринами... Я досвідчений... Я так давно живу на цьому світі, що самого Брежнєва бачив на власні очі... по телевізору.

ҐІВІ (сміється). Ха-ха-ха… У такому разі ти не старший, ти старий. Навіть скажу більше – стародавній. Бо Брежнєв жив дуже давно. У незапам'ятні часи. Вже майже ніхто не пам'ятає. Забув? Пам'ять погана? Зовсім ні на що не годишся.

ҐОҐІ. Я все добре пам'ятаю. А ти слухайся дідуся, біджо.

ҐІВІ (презирливо). Вах-вах-вах. Яка молодь пішла не-ви-хо-ва-на! (Розтягує останнє слово від подиву. Дивиться на жінку, що наближається.)

(Молода жінка підходить до прилавка і мовчки розглядає мандарини.

Чоловіки невідривно та захоплено дивляться на неї).

ҐОҐІ. Ва-ах! Ось і покупці. Що робити будемо?

ҐІВІ. Ну, ти ж тут найстарший. Тобі й вирішувати, що робити. Протри, хоч би, прилавок.

ҐОҐІ. Слухай, Ґіві, я вже зовсім не впевнений, що я тут найстарший. Мені навіть здається, що я молодший за тебе. Вибач, я тобі раніше наговорив усіляких нісенітниць.

ҐІВІ. Я думаю, що ти саме зараз кажеш нісенітницю, дідусю.

ҐОҐІ. Вах! (Ходить вздовж прилавка та хитає головою, не відриваючи погляду від покупниці.) Ґіві, дивись, яка гарна! Бачиш щось взагалі? Чи у тебе від старості зір зіпсувався?

ҐІВІ. Я не старий, я все бачу добре. (Теж хитає головою.) Я набагато молодший за тебе. Сам же казав.

ҐОҐІ. Вах-вах. Треба комусь таки протерти прилавок, щоб не було соромно перед красунею. І треба сходити по ваги, зрештою.

ҐІВІ. Ось ти й протри, і сходи. Ти ж такий старий, що тобі тут нічого не світить. Бачиш, яка молода красуня? Іди, принеси ваги та не поспішай повертатися. Іди повільно, як і личить людині в поважному віці.

ҐОҐІ. Е-е-е, давай все ж таки подивимося в паспортах, хто наймолодший.

ҐІВІ. Я такий молодий, що мені паспорт ще й не видавали. Лише свідоцтво про народження.

ҐОҐІ. Ні, я думаю, що це я молодий. Я молодший за тебе, ти спочатку мав рацію. Я залишусь, а ти йди… йди! (Штовхає приятеля.)

ҐІВІ. Чого ти так штовхаєшся? Поводься солідно. Шануй свої роки. Ти ж кавказець у поважному віці. Можна навіть сказати, старий!

ҐОҐІ. Ні, я молодший за тебе. Давай ти, як аксакал, посидиш на стільці. Я бачу, що ти зовсім втомився. Як не хочеш іти по ваги, то сядь на стілець, відпочинь. Он туди. (Показує кудись убік.) Я тобі поступлюсь, як старшому. Тільки не заважай мені тут.

ҐІВІ. Ні, це я тобі поступлюсь, посидь на стільці. Пропусти мене, шануй молодших! З твоєю сивою головою не треба підходити близько до дівчини. Ти аксакал, чого соромишся своїх років?

ҐОҐІ. Вах-вах-вах, які невиховані пішли аксакали!

(Жінка мовчки дивиться на чоловіків, потім докірливо пирхає і йде.

Чоловіки слідкують поглядами за жіночою фігурою, що віддаляється).

ҐІВІ. Вах-вах. Яка жінка!

ҐОҐІ. Красуня…

ҐІВІ. Пішла…

ҐОҐІ. Зовсім пішла!

ҐІВІ. Якби ми мали ваги, то, можливо, продали б їй кілька мандаринів.