Все потрібно пильнувати…

Дідусь та Бабуся сидять на стільцях (перед телевізором) та обговорюють свого сина.

Дійові особи:

Дідусь – у домашньому одязі, з окулярами у нагрудній кишені, з пультом від телевізора та кухлем у руках. Періодично одягає та знімає окуляри, відпиває з кухля.

Бабуся – у домашньому одязі, в окулярах, з мобільним телефоном застарілої конструкції та кулінарною книгою. Гортає книгу, бурмоче про себе кулінарні терміни.

ДІДУСЬ (відпиваючи з кухля). Ну що, матусю, сина сьогодні сніданком нагодувала? Він добре поїв?

БАБУСЯ. Так, добре. З'їв усе – і кашу, і чай попив з млинцями. І бутерброди я йому загорнула з собою.

ДІДУСЬ. А сорочку ти йому попрасувала?

БАБУСЯ. Так, звичайно, попрасувала. А як же?

ДІДУСЬ. Адже наш Вітасик молодець... Та все одно нагляду потребує, хоч би як… а пильне око не завадить. А носову хустинку чисту ти йому в кишеню поклала?

БАБУСЯ. Так, поклала. І поцілувала на доріжку, і перехрестила.

ДІДУСЬ. А парасольку він із собою взяв? А то як би дощу не було…

БАБУСЯ. Так, і парасольку з собою взяв.

ДІДУСЬ. Це добре. А сказала, щоб він подзвонив, коли дійде до місця? Адже машини на вулиці їздять туди-сюди, туди-сюди… все потрібно пильнувати…

БАБУСЯ. Так, сказала. І про машини, і про світлофор також. Турбуюся я за Вітасика. Хочеться, щоби все в нього було гаразд. Не дай Боже, щось погане станеться! Наталя ж така неуважна. Боюся, не зможе догледіти за нашим сином.

ДІДУСЬ. Так, вона й сама ще не досягла того віку, щоб серйозною бути. За нею самою ще треба наглядати… все потрібно пильнувати…

А ти подзвони синові. Мабуть, уже дійшов... спитай, як там?

БАБУСЯ. Так, зараз ... (Бере мобільний телефон, крутить його, тримає в правій руці догори ногами, натискає кнопки вказівним пальцем лівої руки.)... Не виходить... (Трясе телефон, прикладає до вуха.)... От досада, забула я начисто... що тут натискати, щоб син відповів?... Може, зелену?... (Діду.) Ти не пам'ятаєш, що тут треба натискати? А?

ДІДУСЬ (вдягає окуляри, бере телефон, тримає його так само неправильно, переводить окуляри на лоб). Ой, я з цими мобілками теж ладу не дам... (Віддає телефон назад.)... Ну, знайди в списку телефонів "ВІТАСИК" і там натисни. Він так пояснював. А я сам вже погано пам'ятаю.

БАБУСЯ. Ну, гаразд, давай я вже сама як-небудь… (Знову крутить телефон.) От трясця його… Де ж воно тут?… Чи, може, червону?

ДІДУСЬ. Та скажи йому, щоби без шапки на вулицю не ходив, у калюжі щоб не лазив, і щоби на вітрі без шарфа не стояв. Недовго застудитися!… Де ти вже поділа мої окуляри? (Шукає окуляри, знаходить на лобі.)… Все потрібно пильнувати… нічого не можна залишати поза увагою.

БАБУСЯ. А, так, гаразд! Ось, набрався номер. Гуде. (Гучно говорить у слухавку.) Альо!!! Вітасик! Як ти? Дійшов? Машини тебе не оббризкали? Ми з татом хвилюємось. Так? Все добре? Ну, слава Богу!

ДІДУСЬ. Не кричи так голосно, бо він тебе без телефону почує. Запитай, чи в кімнаті в нього тепло? Опалення добре працює?

БАБУСЯ (в трубку). Вітасику, синку, чи тепло у тебе в кімнаті? (Діду.) Так, все добре. Каже, що стройову вже провів, у полку все гаразд, чергування без надзвичайних подій.

ДІДУСЬ. Ну, слава Богу. Але все ж таки треба попросити генерала, щоб наглядав за Вітасиком. Бо дружина Наталя за всім може і не встежити. Хоч і сама бабуся, і онуки вже свої. А Вітасик, тільки відвернись, на навчання без сніданку втече... І підполковників отих, заступників, треба попросити, щоб допомагали йому командувати, адже сам не впорається з усім, хоч і полковник. Пильний батьківський нагляд ніколи не зашкодить.

БАБУСЯ. Ох, як я хвилююся… Як він там, полком командує? Самостійно!

ДІДУСЬ. Отож і воно! Особовий склад зараз такий неслухняний. Повсякчасно намагається від роботи сховатися. А Вітасик наш добрий, чуйний. Все близько до серця сприймає, хвилюється. Так і палити може почати, чого доброго.

ОБИДВА РАЗОМ. Все потрібно пильнувати!!!