Гурамішвілі та Гоголь

Микола Васильович Гоголь (1809 р.н.) та грузинський поет Давид Гурамішвілі, автор збірки віршів «Давітіані» (1705 р.н.) – літератори, які у різний час жили в Миргороді, обговорюють проблеми літератури та сучасності. Вік персонажів у тексті слід уточнювати відповідно до поточного року постановки п'єси.

Дійові особи:

Гоголь – з гусячим пером у правій руці та папкою для паперу у лівій.

Гурамішвілі – у грузинському національному костюмі (чоха), з кульковою ручкою в газирі та книгою «Давітіані» в руках, під пахвою тримає комп'ютерну клавіатуру. Говорить із грузинським акцентом.

Пам'ятники Давиду Гурамішвілі та Миколі Гоголю у Миргороді.

(Гоголь пише гусячим пером, стоячи, поклавши папку з папером на лівий лікоть, бурмоче про себе «Птиця, птиця-трійка…». Входить Гурамішвілі.)

ГУРАМІШВІЛІ (енергійно). Гамарджоба, батоно Ніколоз! Як поживаєш, колега та земляк?

ГОГОЛЬ (задумливо). Вашими молитвами, пане Давид. Добре.

ГУРАМІШВІЛІ. Що робиш, шановний? Чим зайнятий?

ГОГОЛЬ. Пишу ось. На історичну тему… хотілося б щось смішне та повчальне… для нащадків. Щоб читали, сміялися і ставали кращими…

ГУРАМІШВІЛІ. На історичну, кажеш... Та ми з тобою вже давно самі стали історичними. Ось музеї на нашу честь відкривають. Пам'ятники ставлять. Поважають нащадки. Це добре.

ГОГОЛЬ. Так добре, згоден. А вам, милостивий пане, скільки ж років від народження буде на сьогодні?

ГУРАМІШВІЛІ. А приблизно 317 (Уточнити для поточної дати). Багато, але не цілий ювілей. Ми, горяни, живемо довго. Хотілося б, звичайно, щоб і мої вірші читали також довго та із задоволенням.

ГОГОЛЬ. Солідно. А я, виходить, значно молодший. Мені лише 213 (Уточнити для поточної дати). Теж не кругла дата. Отже, я як молодший письменник, можу моралі вислухати від Вас, шановний Давиде Георгійовичу? Будь ласка…

ГУРАМІШВІЛІ. Навіщо так кажеш, генацвале? Моралі… які моралі? Давай я тобі краще подарунок зроблю. Потрібний і корисний! Ось подивись, чим ти пишеш? Хіба чорнилом писати зручно? Тим більше гусячим пером? Вимажешся весь, ото і все! Ось я вже бачу чорнильні плями в тебе на руках... не гаразд. До того ж це повільно. Вах, на подвір'ї 21 століття. Візьми ось кулькову ручку, тримай. (Дає ручку з газиря.) Це набагато зручніше, спробуй.

(Гоголь намагається писати ручкою.)

Ну, як? Правда, значно краще? Та й то ще не все. Ще можна писати прямо на комп'ютері. Безпосередньо. (Показує клавіатуру.) Ось подивись. Це взагалі зручна штука. Я тут у музеї бачив. Виходить набагато швидше. Стукаєш усіма пальцями по клавішах – шедеври самі собою вилітають ... і ліричні, і історичні, і повчальні ...

ГОГОЛЬ (посміхається із задоволенням). Так, воістину, «скільки живеш, стільки й вчишся». Давайте, шановний Давиде, я теж спробую на комп'ютері… як це? (Бере до рук клавіатуру, розглядає її.)

ГУРАМІШВІЛІ. А що, батоно Ніколоз, як гадаєш, читають сучасники наші твори? (Відкриває «Давітіані».) Чи тільки пил протирають із книг на полицях? Квіти до пам'ятника покладають, це так. А книжки наші як? Чи відкривають хоча б іноді?

ГОГОЛЬ. Я сподіваюсь, що читають. Мої книги перекладені багатьма мовами.

ГУРАМІШВІЛІ. Так, це правда, перекладені. Мою теж переклали. Навіть двічі. Це добре. А от чи зроблені належні висновки з того, що ми хотіли передати нащадкам?! Адже ми так намагалися писати про правду життя…

ГОГОЛЬ. Не знаю. А що, є сучасні новини? Як там, у народі?

ГУРАМІШВІЛІ. Та новин, власне, небагато... всього одна. А саме – правий ти був, Ніколозе Васильовичу, коли писав про дурнів та дороги. Просто як пророк, все точно вгадав. Пройшло стільки років, а все і зараз на місці, як і було – і дурні, і дороги. Тільки от дурні є, а добрих доріг немає. Все як за старих часів. Стабільність така. Ось це слово тільки нове з'явилося – стабільність.

Але ж ти писав на різні теми. Щодо Сорочинського ярмарку – ось де ти вдало влучив – великий захід, зараз справді національного масштабу. Широко торгують, весело, та ще й саме там, де ти вказав. Виконують нащадки твої побажання… у цьому сенсі.

ГОГОЛЬ. Це добре…

ГУРАМІШВІЛІ. А Ревізора свого ти, мені здається, зовсім даремно написав. З цієї книги моралі зовсім не почуті. Як брали хабарі, так і продовжують брати. Тільки зараз розміри стали більшими, і називають це іншим новим словом – корупція. Слова з'явилися нові, а справи ті самі, старі.

ГОГОЛЬ. Ось воно як…

ГУРАМІШВІЛІ. А про твої Мертві душі я вже зовсім мовчу… Сучасні махінатори взяли на озброєння хитрі витівки твого Чичикова. І називають це – бізнес. Твій Чичиков зараз був би схожий на безневинного пустунчика в порівнянні з сучасними під… при… підпри… підприємцями. Хоч як ти намагався вивести персонажі негативними, а вони все живуть… та ще й приспівують. Офшори якісь вигадали. Навіть не можу збагнути, що це.

ГОГОЛЬ (здивовано). Помилуйте, шановний Давиде. Я в цьому також не можу розібратися.

ГУРАМІШВІЛІ. А чи немає в тебе, колего, у запасі якогось такого персонажа… найстрашнішого? Щоб налякати цих сучасних бісів! Можливо, настав час знову вивести на сцену твого Вія і, нарешті, відкрити йому «повіки»?

ГОГОЛЬ. Вія?... Не думаю, що це допоможе. «Вій» вже є у сучасному житті й без нас. Ним усіх лякають. Деякі його... трошки бояться. Він… у всьому винен. Так приємніше думати.

ГУРАМІШВІЛІ. Тоді треба діяти нашим традиційним, випробуваним методом – через сміх.

ГОГОЛЬ (задумливо). Згоден. Виходить, треба все ж таки переписати другий том Мертвих душ. І не спалювати вже! Слівця оці, нові, вставити. І щоб персонажі вийшли ще смішнішими.