Вибори, вибори...

Три жінки-сусідки сидять «на лаві у дворі», обговорюють вибори та інші життєві проблеми. При цьому вони лузають насіння (Наталка та Галя соняшникове, а Миколаївна – гарбузове) і плюють лушпиння (один раз у кулак, а другий – на землю).

Дійові особи:

Наталка – молода жінка, самовпевнена.

Галя – досвідчена жінка середнього віку, глузлива, але не має власної думки.

Миколаївна – літня жінка, свідома і розсудлива, відповідальна.

НАТАЛКА. Ви як хочете собі, шановні, а я на вибори не піду. Навіщо оце даремно ходити? Нема чого там робити. Все одно – безрезультатно. Хоч ходи, хоч не ходи – все одно. Оті наші голоси не варті нічого, взагалі нічого не вирішують, аж ніяк. Тільки марна трата часу та нервів. Ніхто нас реально не слухає, хоч скільки ти хрестиків або галочок не став. А ти, Галочко, як думаєш?

ГАЛЯ. Та хто й зна... може, воно й так. Ходити чи не ходити, яка різниця? Ти, Наталочко, правильно кажеш. То ж я, мабуть, також не піду.

НАТАЛКА. Точно, різниці немає. Виберуть якось і без мене.

ГАЛЯ. Я згодна – що ти їм не кажи, а вони все роблять по-своєму. Як самі захочуть, так і зроблять. А нам зостається тільки дивитись оті дебати по телевізору.

НАТАЛКА. Отож, дебати подивитись можна, але порядку в країні це не додає.

ГАЛЯ. Так-так, порядку немає. Я оце минулого разу... вчора, на зупинці автобуса простояла двадцять хвилин! Очікувала на маршрутку.

НАТАЛКА. Так і що?

ГАЛЯ (роздратовано). Так даремно й чекала. Не дочекалась, плюнула та повернулась додому. Як вони, ті маршрутки ходять, ніколи не розбереш. Ніякого порядку у державі немає! Ніхто ні за що не відповідає.

МИКОЛАЇВНА. Ось не меліть дурниць. Ти що, Галю, не схотіла навіть подивитись розклад руху? Чи його там не було?

ГАЛЯ. Який такий розклад?

МИКОЛАЇВНА. Ну, там на зупинках зазвичай є така табличка з розкладом руху. Не бачила?

ГАЛЯ. Та таке... ніколи мені розглядати ті зупинки. Не знаю, може воно щось там на зупинці й було написано, я ж не буду роздивлятись з усіх боків. Чи в мене час є?

МИКОЛАЇВНА. Ну, звісно, навіщо ж його дивитись. Та не плюйте лушпиння на землю! Чи ви будете підмітати?

ГАЛЯ. А... то так. (Плює лушпиння у кулак.)

НАТАЛКА. Отож, бо воно і є. Я ж вам про те й кажу. Нема чого робити на тих виборах.

ГАЛЯ. Звичайно. Правильно. Нема чого робити.

МИКОЛАЇВНА. Не згодна я з вами, дівчата. Без нас, може й виберуть. Когось! Але брати участь все одно необхідно. Це прояв свідомості та патріотичності. А от порядку в державі немає, то в цьому я з вами згодна. Куди тільки той президент дивиться? Хоч ми й прості люди, але від нас також багато чого залежить, нам треба за усім спостерігати та наглядати.

ГАЛЯ (глузливо). Ото таке! Миколаївна, що ви таке кажете? Ото така ви розумна? Подивіться тільки на неї! Спостерігає вона, бачте, за вищою посадовою особою... Наглядає вона, прямо не встаючи з лави у дворі. Ви б краще за своїм чоловіком дивились, а не за президентом.

Я ось бачила позавчора, як ваш Петрович пішов у магазин по хліб та гроші вдома забув. Ото було смішно дивитись, як він шукав гроші по кишенях та потім обурений мав повертатись додому з пустою торбою. То ви така родина... спостерігачі... вам саме державою керувати.

МИКОЛАЇВНА. А мій Петрович нікуди не балотується. Він вдома сидить, на пенсії. Йому ото по хліб сходити, це головна робота і є. А якщо гроші забув, то можна й ще раз прогулятись. Це корисно – фізичні вправи...

ГАЛЯ. А... то так. Нормально. Наталко, а є ще насіння? Дай трохи. (Бере.) Дякую.

НАТАЛКА. А ви бачили, шановні, як оті депутати побилися у Раді. Вчора було у новинах... Там один, такий молоденький та справний, як в’їхав такому собі дідугану по пиці. Ой-ой! Такий красивий вийшов ляпас. Аж задзвеніло.

ГАЛЯ. А чого?

НАТАЛКА. А щоб не патякав зайвого.

ГАЛЯ. А яке хоч прізвище?

НАТАЛКА. Я прізвище не почула.

ГАЛЯ. А з якої хоч фракції?

НАТАЛКА. Та не знаю, кажу ж. А яка тобі, Галю, різниця?

ГАЛЯ. Ну, все ж таки має бути якийсь сенс...

НАТАЛКА. Та таке... ляпас був... ляск був... ото тобі й увесь сенс. Мені сподобалося.

ГАЛЯ (зі сміхом). А... то так. Нормально.

МИКОЛАЇВНА. Не меліть дурниць, дівчата, ще раз вам кажу. Що це за сенс, бити людину по обличчю? Та ще й старшу... Хіба ж так можна?

ГАЛЯ (глузливо). Та нічого страшного, Миколаївна, як ці депутати усі один одного переб’ють, то ми інших виберемо. Чи то важка справа? Поставимо хрестик десь там, на папірці, та й усе!

МИКОЛАЇВНА. Ой, та відповідальність треба ж мати хоч якусь!

ГАЛЯ. Це ви, Миколаївна, про кого? Про нас чи про них?

МИКОЛАЇВНА. Про усіх. Ось подумайте тільки – може ж це вдарили саме того депутата, за якого ви голосували? Може, це був ваш депутат?

НАТАЛКА. Кажу ж вам, я не знаю, прізвище не почула. Та і я взагалі не знаю, які там депутати наші, а які не наші. Яка мені різниця?

ГАЛЯ. Та ні, так не піде. Ти мені, Наталочко, хоч оце скажи. На яку посаду отой молодик балувався?

НАТАЛКА. Який молодик?

ГАЛЯ. Ну, отой, що побився у Верховній Раді.

НАТАЛКА. Та кажу ж, що не знаю.

МИКОЛАЇВНА. Як це, балувався? Що ти таке кажеш, Галю? Може, балотувався?

ГАЛЯ. А я як сказала? Балувався? Ото ще мені! Та і яка врешті решт різниця, балувались вони там у Раді чи балотувалися? Жодної різниці не бачу. Чи я фахівець який? Мені все одно. Чи в мене час є, з ними розумітися?

МИКОЛАЇВНА. Та ні, дівчата. Треба якось більш серйозно ставитись до виборів.

ГАЛЯ. А... то так. Нормально. Слухайте, Миколаївно, а яке це насіння ви їсте? Це що, гарбузове? Елітних сортів? Вам що, просте соняшникове насіння вже не смакує?