Від автора

Представляю читачеві збірку коротких театральних комедійних п'єс, написаних з легким гумором для веселого настрою. Усі вони – мініатюри, призначені для постановки на невеликих камерних сценах за участю обмеженої кількості акторів, з використанням мінімального антуражу та декорацій. Тому й названі зменшувально – п'єски. Вони можуть бути складовими частинами повноцінних концертів чи інших тематичних заходів.

Присутність у моїх п’єсках грузинської теми обумовлена багаторічною творчою співпрацею з Миргородським музеєм Давида Гурамішвілі. Деякі мініатюри були зіграні саме у приміщенні музею.

При створенні цих п'єс я не намагався дотримуватися чистоти класичної мови у діалогах, а більшу увагу приділяв натуральності висловлювань персонажів та безпосередній близькості до реальної мовної практики. Тобто намагався писати діалоги такою мовою, яка звучить у житті, а не з трибуни та не з екрана.

Саме так ми висловлюємось на Полтавщині, у побуті та у повсякденному спілкуванні. Такі мої авторські спостереження. Щодо мови інших регіонів України я промовчу, бо не так часто там буваю. Можливо, вам здасться, що подекуди мої персонажі говорять на «суржику»? Так-так, мабуть, це він і є. Вся лінгвістика із реального побуту. Так і говоримо у житті. Залишу філологам можливість визначати стилістичну чистоту мови моїх героїв. Адже я все це написав тільки для гумору та гарного настрою.

Що ж це таке, загадкове і широковживане поняття «суржик»? Чим він відрізняється від діалекту і мови? А чи існує він взагалі, як філологічний елемент? Чи потрібно це слово писати у лапках? А може, його треба вживати з усією серйозністю та називати повним терміном Сурогат?

Я на це питання дам свою власну відповідь, не вдаючись до високих наукових матерій. Жартома, бо все у цій книзі – самі жарти. Мова і діалекти – це те, як ми говоримо спільно, разом, правильно та літературно, хоча й регіонально. А суржик – це все те, як ми індивідуально робимо мовні помилки, перекривляємо загальну класичну мову, кожен на свій лад, на свій розсуд та смак, занадто вільно змішуючи все до купи. Один раз сказав певним чином, а другим разом вже інакше – ото і є суржик, він самий, неповторний, але колоритний у своїй неповторності.