Між роботою та поцілунками

Від імені Натаніеля:

Смерть Еріка була мені зовсім не на руку. Я б навіть сказав, що вона тільки погіршила мою ситуацію.

— Чорт забирай, він так невчасно його застрелив, — вголос промовив я.

Вини Ніколаса у цьому не було, адже йому віддали наказ привести Андреаса усіма можливими способами живим.

Та, на жаль, тепер безпорядку в мафії просто не уникнути. Я впевнений на сто процентів, що за вбивство керівника мафії Манчестера прийдуть мстити, і зроблять вони це з дня на день. Навряд чи його сім’я буде чекати.

У даній ситуації потрібно швидко придумати план, який би вберіг мене не тільки від втрати посади, але й моєї голівоньки.

Потрібно впровадити кількох шпигунів у клан мафії Манчестера, але ж як це зробити?

Раптом мою голову осінила геніальна ідея: можна вислати одного з людей, яким я довіряю, і виставити їх як зрадників, котрі бажають мені смерті так само, як і вони.

Взявши з сейфу папку з документами, я почав переглядати її. Там була інформація про всіх моїх підлеглих. Знайшовши врешті розділ зі шпигунами, мою увагу привернули два брати-близнюки. Хлопці мали за собою не одну ретельно виконану місію.

— От їх я і вишлю на завдання. Гадство, потрібно ще скликати нараду. Як я їх не люблю! Зараз вони всі почнуть нити і висловлювати своє невдоволення.

Зітхнувши, я встав з крісла та відчинив вікно. У дану секунду мені потрібно зібратися з думками, і в цьому мені допоможе моє заспокійливе — цигарка.

Запаливши її, я почув терпкий та водночас освіжаючий запах тютюну. Це нагадало мені про батька. Він теж частенько курив їх у своєму кабінеті, а мама, в свою чергу, сварилася на нього за це. Їй страшенно не подобався цей аромат.

Мама, як же мені її не вистачає. Я надто швидко її втратив. Мені було всього дванадцять років.

Добре, годі, потрібно братися до роботи.

Повернувшись за свій робочий стіл, я почав працювати. Шпигунів буде замало, потрібно врешті обрати нове місце складу зі зброєю, а на час його пошуків потрібно її перенести у більш надійне місце. Нічого іншого, крім того, щоб відвезти знаряддя бою до батька, не залишалося. Він, звісно, візьме за це проценти, але вона точно буде в безпеці.

Ще потрібно буде змінити декількох людей на керівних посадах у готелі. Адже, як виявилося, я проґавив момент того, як фірмовою візитівкою сім’ї Фантомах почали керувати сторонні. Взагалі дивно, як за це все мене ще не зганьбили в родині.

З цілого списку справ наразі я міг тільки задзвонити до батька і домовитися з ним про зустріч. Можливо, він і ідею якусь підкине.

Взявши до рук телефон, я набрав його номер.

— А я думав, ти вже не подзвониш, — з легкою насмішкою промовив Алекс Фантомах.

— І тобі привіт. Я хочу домовитися про зустріч.

— З ким?

— З тобою, з ким же ще.

— Ну, я не знаю, у мене багато корисних людей.

— Я за тебе вельми радий. То коли ми можемо зустрітися?

— Завтра ввечері, десь о сьомій. Ага, і ледь не забув: як там Андреас?

— Дякуючи твоєму GPS-трекеру, живий та здоровий. Ти, звісно, зробив хорошу справу, але не залякуй, будь ласка, моїх людей!

— А що, Ніколас уже на мене пожалівся?

— Ні. Думаєш, я не знаю, якими методами ти змушуєш людей робити те, що тобі потрібно?

— Передавай своєму кавальєре вітання. А Ніколасу скажи, що він у мене на оці.

— Не чіпай мого підлеглого.

— Натаніель, думаю, ти забув одну річ. Я пообіцяв твоїй покійній матері, що захищатиму тебе до кінця моїх днів. Тож якщо я буду вважати когось загрозою — я його приберу.

— Не смій чіпати Ніколаса.

— Синку, я не такий наївний, як ти.

— Алексе Фантомах, ти мене почув.

— Підеш проти власного батька?

— Ні, що ти. Я просто накладу вето як керівник мафії на поставку зброї твоєму угрупуванню.

— Знай своє місце, смаркач. Я можу тебе зняти з цієї посади таким же способом, як і посадив.

Тут мої нерви не витримали, і я кинув слухавку. Бажання слухати подальші погрози батька у мене не було. Тож я вирішив вийти прогулятися по маєтку — це мало б дозволити мені перевести подих.

Вийшовши з кабінету, мій погляд зачепили двері, котрі вели до спальні Наталі. Звісно, моя етична сторона кричала про те, що заходити до кімнати було б дуже неввічливо, адже годинник показував 00:00, але шепіт серця був голоснішим.

— Цікаво, вона ще не спить?

Легко постукавши у двері, я чекав відповіді. Її не було.

Як і очікувалося, світло в спальні було вимкнене, а Наталі спокійно сопіла у своєму ліжку.

Підійшовши до неї трохи ближче, я ніжно погладив її по обличчю. Від мого жесту вона мило зморщила носик.

— Ну хоча б зараз у неї задоволений вираз обличчя, — промайнуло у мене в голові.

Сівши на краєчок ліжка, я ніжно пройшовся рукою по її волоссю. На нього падав ледь помітний промінчик світла місяця, від чого здавалося, що воно зроблене з шовку — таке м’яке і блискуче.

Взявши пасмо її волосся, я підніс його до своїх губ. Приємний аромат шампуню вдарив мені у ніс, від чого у моєму тілі поволі спадала напруга.

Щиро кажучи, мені хотілося, щоб цей момент тривав вічність. Щоб час зупинився, і я міг бути біля Наталі цілу вічність.

Раптом я почув її голос:

— Що ти робиш?

Я перевів погляд на обличчя коханої. Пара сонних очей дивилися прямо на мене.

— Я не чую відповіді, — пробурмотіла дівчина.

— Милуюся тобою, — з легкою насмішкою промовив я.

Наталі лише закотила очі і прийняла сидяче положення.

— Ти як кіт. Вони теж вічно швендяють по ночах, — промовила вона.

— Мур, — замуркотів я та підніс долоню дівчини до губ.

Від мого жесту дівчина відвела очі, а її обличчя залилося рожевим рум’янцем.

— Отакої, невже пані психотерапевт застидалася?

— Не смій з мене знущатися! Якби я так зробила, ти б відреагував так само!

— Можемо перевірити.