Нескінченний потік проблем

Від імені Натаніеля:

Прибувши до готелю, я одразу попрямував до адміністрації. Там мене зустрів головний менеджер по кадрах.

— Вітаю, пане Натаніелю. Як ви себе почуваєте? — промовив до мене Генрі.

— Відкладемо формальності на потім, зараз є важливіші справи. Скажи-но мені, Генрі, хто такий Альберт і чому його кандидатуру затвердили без мого відома?

Чоловік у темно-синьому костюмі зблід на обличчі. Його лисячі очі швидко бігали від одного предмета до другого, видаючи його невпевненість.

— Пане Натаніелю, мені сказали, що ви його особисто затвердили. Та й зрештою вони принесли мені документ з вашим підписом.

— У такому разі, чи не міг би ти мені показати цей документ? — зручно вмостившись на кріслі біля столу, промовив я.

— Так, звісно, — затинаючись, протараторив менеджер.

Він підійшов до шафи з документами і в поспіху шукав той неіснуючий аркуш.

Я ж у той час нетерпляче постукував пальцем по столі, старанно стримуючи себе, щоб не підійти та не вдарити його по голові. Мені було все вже зрозуміло — ніякого документа не було, але я вирішив ще трохи пограти у дурня.

Зрештою, не знайшовши потрібного папірця, Генрі обернувся до мене і сказав:

— Він, мабуть, у бухгалтерії. Дозвольте піти і пошукати його там.

— Звісно, йди, але візьми до уваги те, що за відсутність відповідних документів будеш відповідати саме ти. До того ж — власною головою.

Мої слова пролунали досить переконливо для нього, тому, голосно проковтнувши слину, Генрі швиденько поклонився і вибіг з кабінету.

— От телепень, — промовив я.

Озирнувшись довкола, мій погляд упав на шафу з різноманітними паперами.

— Можливо, я знайду там ще щось цікавеньке.

Врешті, піднявшись з крісла, я підійшов до полиці з папками і почав переглядати їх.

Не знайшовши там нічого, що могло б хоча б якось зачепити мою увагу, мною було прийняте рішення спуститися до бухгалтерії. Можливо, там я міг би дізнатися трохи більше інформації.

Потрібний мені кабінет був розташований у кінці коридору на третьому поверсі. Врешті, підкравшись до дверей, я став уважно слухати розмову Генрі з головним бухгалтером.

— Софі, ми в халепі, — тремтячим голосом промовив менеджер.

— Тільки не кажи, що приїхав собака з сім’ї Фантомах, — опустивши з глухим стуком на стіл документи, промовила жінка.

— Гірше. Приїхав Натаніель Фантомах, і він щось підозрює. Софіє, я тебе благаю, нам терміново потрібно щось придумати.

— Генрі, заспокойся. Скажи мені, що саме цей монстр від тебе хотів?

— Він хоче бачити документ, який нібито він сам затвердив.

— Генрі, любий, ми обоє знаємо, що його не існує. Що ти йому наплів?

— Я сказав, що документ у тебе.

— Ти з глузду з’їхав! Який же ти все-таки бовдур, Генрі.

— Добре, вертайся і поклич його сюди, я сама щось придумаю.

Кивнувши головою у відповідь, Генрі поспішив до дверей. Яким же було великим його здивування, коли він побачив перед кабінетом мене. Від неочікуваності чоловік навіть закричав.

Швидко зорієнтувавшись у ситуації, Софі забрала голос:

— Пане Натаніелю, я чула, що ви шукаєте документ, але, на жаль, його тут немає. Усі документи у справі кадрів одразу відправляються до вашого маєтку.

— Як дивно, я, на жаль, там його не знайшов, — промовив я.

— А ви краще пошукайте. Можливо, знайдете.

Врешті мені увірвався терпець.

— Здається, хтось забув своє місце, — грізно промовив я.

Маленькі оченята Софі заметушилися.

— Пане Натаніелю, на жаль, останнім часом ви дуже безвідповідально ставитеся до документації, котру висилаю вам не тільки я, а й Генрі. І нас обох це дуже ранить, адже ми стараємося виконувати свою роботу на сто відсотків.

— Ви звільнені, — голосно промовив я.

— Що? — перепитала Софі.

— Ви звільнені.

— Але… — хотіла бухгалтер щось заперечити, та в неї не знайшлося відповідних слів.

— Подякуйте мені, що я вас тільки звільнив. За таке хамство мій батько вас би пристрелив на місці.

Було видно, як руки Софі тремтять. Жінка не знала, що їй робити і куди себе подіти, тож вона перевела свій погляд на Генрі, шукаючи в ньому підтримки, але все було марно. Менеджер опустив очі і чемно чекав на мої подальші слова.

Маючи досить цієї ситуації, я промовив:

— Пані Софі, зберіть свої речі і покиньте територію готелю негайно.

Розвернувшись, я вийшов з кабінету та голосно гримнув дверима.

Правду кажучи, я б без роздумів убив її на місці, та вона була ще мені потрібна.

— Пане Натаніелю, — пролунав коридором голос.

Це був Андреас.

— Ти вчасно. Ходімо до кабінету кадрів. Нам потрібно серйозно поговорити.

Кивнувши у відповідь, кавальєре чемно попрямував за мною.

Тим часом я віддав наказ охоронцям стежити за Генрі та Софі, адже їх не можна було просто так відпускати.

Вже на місці я розповів рудоволосому всю ситуацію. По його виразу обличчя можна було ясно зрозуміти, що він, м’яко кажучи, обурений.

— Та вони геть подуріли, — потерши перенісся, промовив Андреас. — Як можна бути настільки продажними свинями?

— Як бачиш, можна. Добре, менше з тим. Ніколас знайшов ще якусь інформацію?

— Так, як виявилося, Ерік Гемінсто вступив у змову з бандитами, котрі відмовилися підписувати з нами договір. Це злочинне угрупування, котре займається незаконним переміщенням наркотиків.

— Тобто вони хочуть зібрати коло себе “шанувальників”, щоб скористатися їхньою підтримкою. Тільки, на жаль для них, у нас їх значно більше. Добре, Андреасе, домовся, будь ласка, про зустріч з головою мафії Ліверпулю. Спробуємо їх переманити на наш бік.

— Як скажете. Ніколасу далі продовжувати пошуки інформації?

— Так. І вишли кілька людей, щоб вони розвідали ситуацію біля складу зі зброєю, на який останнім часом хотів напасти Ерік. А ще дещо — потрібно буде забрати речі Наталі. Їх тобі має передати Анабель.