Імпровізація

Через п’ятнадцять хвилин я вже був неподалік будинку Наталі. Там на мене вже чекав Андреас із солдатами. Вони зачаїлися в провулку між багатоповерхівками, ховаючись від сторонніх очей.

— Вітаємо, босе, — вклонившись, хором промовили підлеглі.

Кивнувши головою у бік, я дав знак Андреасу, що потрібно поговорити.

— Пане, що сталося? — запитав кавальєре.

— Батько повідомив, що Ерік Гемінсто збирається сьогодні навідатися до Наталі.

— Очманіти можна! Коли він встиг про це дізнатися?

— Поняття сивого не маю. Гірше за все, що він дізнався про це швидше за нас.

— То які будуть подальші вказівки?

— Залиш декількох людей ззовні. Решту розподіли усередині будинку.

— Там є камери?

— Згідно з тим, що я пам’ятаю, ні. А, і ще — ти підеш зі мною усередину.

— Як скажете, але як ми потрапимо до квартири?

— Будемо імпровізувати.

Врешті, увійшовши до будинку, ми хутчіш ринули сходами у бік квартири.

— Оце так кардіо-тренування, — сказав Андреас.

— І не кажи. Якщо залишимося живі, треба буде збільшити кількість фізичних навантажень.

Ставши перед дверима Наталі, ми обоє переглянулися. Раптом нас охопило різке почуття незручності, адже ми добре розуміли, які нісенітниці нам доведеться зараз говорити. Зібравши усю свою волю в кулак, я постукав у двері. Ніхто не відповів. Було прийнято рішення постукати ще раз. Відповіді знову не було.

— Невже вони дісталися усередину швидше за нас? — подумав я.

Кинувши на Андреаса переляканий погляд, я хотів озвучити свою версію, але мене перервав жіночий голос.

— Перепрошую, ви до кого?

Це був голос Наталі. Швидко оговтавшись, Андреас промовив:

— Матінко рідна, Наталі, ти жива! Ми так за тебе переживали. Ти ж нас пам’ятаєш?

Підхопивши брехливу історію мого помічника, я хутко натягнув стурбований вираз обличчя.

— Ні, я вас, на жаль, не пам’ятаю, — скривившись, промовила дівчина.

На хвилину запала тиша. Як пізніше я зрозумів, Андреас зробив так звану театральну паузу, щоб наша щойно вигадана розповідь виглядала правдивою.

— Бути такого не може! Це ж я — Андреас! Натаніеле, що ти стоїш, скажи вже щось нарешті!

— Оце акторський талант, — промайнуло у мене в голові.

— Андреасе, заспокойся, вона ж після аварії. Це нормально, що вона може нас не пам’ятати, — поклавши руку на плече помічника, промовив я.

— Стільки років дружби було забуто...

Увесь цей час Наталі стояла з стурбованим виразом обличчя. Бідна дівчина не розуміла, що за два божевільних стояли перед нею.

— А чого такі турботливі друзі приїхали тільки за три тижні? — промовила вона.

— Ми приїхали, як тільки дізналися! — промовив я.

— Якісь ви дуже підозрілі, мої любі друзі. Давайте я подзвоню моїй одній хорошій знайомій, і вона скаже, хто ви такі.

Наталі хотіла витягнути телефон, але їй завадив це зробити звук пострілу.

— Ого, — сказав кавальєре. — Якось вони надто швидко.

— Finita la commedia, — промовив я та підхопив Наталі на руки.

— Ви що собі дозволяєте! — крикнула дівчина.

— Обіцяю, вибачення будуть потім, — уже біжучи вниз до аварійного виходу, промовив я.

Увесь час Наталі билася і пручалася, але нам усе ж таки вдалося вибігти з будинку та посадити її у машину.

— Моя люба подруго, скажи, будь ласка, адресу, де живе твоя хороша знайома Анабель, — промовив я.

— Я нічого вам не скажу! Відпустіть мене!

— Відпустимо вже в квартирі твоєї подруги. Наталі, кажи, бо нас зараз тут усіх пристрелять.

— Спокійно, я знаю адресу, — сівши в авто, промовив Андреас.

— Звідки ти знаєш, де вона живе? — поцікавився я.

— Це довга історія.

Врешті зрушивши з місця, ми поїхали у бік будинку Анабель.

— Ти подав план подальших дій солдатам?

— Так, я сказав їм вшиватися звідти та не залишати за собою слідів.

— Хто ви такі? — раптово пролунав голос Наталі.

— Ми твої хороші друзі, — відповів я.

— Ага, котрих зараз буде лаяти на чому світ стоїть твоя подруга, — невдоволено пробурчав Андреас.

— Та якось ви не дуже виглядаєте на тих, кого легко злякати.

— Тим не менш, твоїй знайомій це вдається, — додав я.

Приїхавши на місце, ми увійшли до будинку та піднялися на ліфті до квартири Анабель.

Подзвонивши у двері, нас зустріла приголомшена дівчина.

— Це що взагалі таке! — викрикнула вона.

— Спокійно, ми усе зараз пояснимо, — промовив Андреас. — То ти дозволиш нам все-таки увійти всередину?

Впустивши нас до квартири, Анабель одразу відгородила собою подругу.

— Що вам двом потрібно від Наталі?

— Нам краще сісти за стіл і обговорити ситуацію, — повідомив я.

Дозволивши нам увійти до вітальні, ми сіли за круглий стіл. У повітрі витала неприємна атмосфера напруги, тому я не став зволікати і почав говорити:

— Один мафіозі з Манчестера дізнався про мої стосунки з Наталі, і тепер він веде на неї полювання, аби потім мати змогу мене шантажувати.

Злості Анабель не було меж.

— І що ти збираєшся з цим робити?

— Я спробую всіма своїми силами захистити Наталі. Пам’ятай, вона так само важлива для мене, як і для тебе, тому я не дам її скривдити.

— Можливо, мені хтось пояснить, що тут відбувається! — розлючено втрутилася Наталі.

Переглянувшись між собою, ми хором зітхнули та почали розповідати про минулі події.

Реакція дівчини на почуте була цілком передбачуваною. Її лють не можна було описати словами.

— Як ви двоє посміли приймати якісь рішення за моєю спиною!

— Ти ж сама хотіла забути Натаніеля, — сказав кавальєре.

— Тобі ніхто права слова не давав, — огризнулася дівчина. — І довго ви хотіли це приховувати від мене? Чого мовчите?

— А що ти хочеш від нас почути? Андреас правий, ти й так не планувала бути з Натаніелем, тож яка різниця — скажемо ми тобі про його існування чи ні? — промовила Анабель.