Новий сусід

Від імені Анабель:

Від дня аварії пройшло майже три тижні. За цей час Наталі встигла згадати майже все, що спочатку забула: імена та вік її батьків, друзів, пацієнтів.

Вона не згадала тільки одного імені — *Натаніель*.

Спочатку це мене трохи здивувало, адже здавалося, вона так його любила, але потім я заспокоїлася.

— Не пам’ятає — і добре, — подумала я.

Не могло не радувати й те, що бос мафії дотримав свого слова. Він так і не нагадав їй про своє існування.

Сьогодні Наталі вже виписували з лікарні, і з цього приводу ми приготували для неї привітальну вечірку. Найбільший вклад у це свято вніс Френк. Хлопець з такою старанністю і турботою підбирав усе потрібне для вечора, що здавалося, він зустрічає не просто подругу, а королеву.

Коли все вже було готово, я поїхала по Наталі. По дорозі мала підібрати ще батьків подруги, аби ми разом зустріли її.

При вході до лікарні на нас вже чекала вона. Усміхнена, щаслива, але втомлена. Все-таки аварія залишила на ній свій слід.

Обійнявшись по черзі, ми погрузили речі до авто та поспішили додому.

Там нас із хлопавками зустрів Френк.

— ВІТАЮ З ВИПИСКОЮ!!! — закричав хлопець та кинувся в обійми Наталі.

— Я така рада тебе бачити, — обійнявши його у відповідь, промовила подруга.

Врешті, сівши за стіл, ми почали вечеряти.

Увесь вечір ми розмовляли про різне: згадували дитинство, навчання та свята, проведені разом.

За допомогою цих розмов ми хотіли дізнатися, чи є ще якісь прогалини у її пам’яті.

На щастя, ми їх не виявили.

— Ну що, розходимося по домівках, — посміхнувшись, промовив батько Наталі. — Думаю, моїй коханій донечці потрібно відпочити.

Його слова трохи нас засмутили, але ми чемно погодилися. Все ж таки вона тільки вийшла з лікарні — їй потрібен відпочинок.

Цього разу ми не дозволили Наталі мити посуд самостійно. Ми з Френком взяли на себе цей обов’язок: він — витирає, я — мию.

Посуду було багато, на що хлопчина постійно нарікав, але нам все-таки вдалося впоратися з цим завданням.

Врешті, попрощавшись із Наталі, ми всі дружно пішли до авто.

— Вау, ти купила новеньку машину, — заворожено роззявивши рота, промовив Френк.

Реакція рудоволосого спровокувала в мене посмішку.

Чесно кажучи, я заздрю тому, як Френк сприймає цей світ, адже він радіє кожній дрібниці. Хлопець тішиться навіть тоді, коли річ, про яку він мріяв ціле життя, з’являється у його найкращої подруги.

Сівши до машини, ми вирушили у дорогу. Спочатку я мала відвезти батьків Наталі, а потім Френка. Висадивши першу пару пасажирів, я вирушила у бік квартири Френка.

Коли ті вийшли з машини, гучний гомін замінився тишею. Думки про те, чи я правильно вчинила з подругою, не розповівши їй про Натаніеля, ніяк не залишали мене в спокої.

Мій пригнічений настрій одразу помітив Френк.

— Це, звісно, не моя справа, але ти останнім часом сама не своя, — повідомив рудоволосий.

Зітхнувши, я промовила:

— Знаєш, у мене є певні докори сумління з приводу ситуації Наталі і Натаніеля.

У цей момент Френк закотив очі.

— Ну добре, скажеш ти їй усю правду зараз, і що з того? Це нічого не змінить — вона його не пам’ятає. Можливо, вона сама все згадає.

— А якщо вона розізлиться на нас за те, що ми раніше їй цього не розповіли?

— Деколи ти нагадуєш мені маленьку дитину. Знаєш чому?

— Чому?

— Бо ти з першого погляду доросла людина, котра всім радить, як треба вчинити. Але чомусь, коли діло доходить до розв’язування своїх проблем, ти губишся.

Слова Френка легко зачепили мої почуття.

— Я в стані розв’язати свої проблеми сама! І взагалі, я не питала в тебе поради.

— Добре, як скажеш. Але Наталі нічого не розповідай, добре?

— А це вже я сама вирішу. Я ж доросла.

— Анабель, перестань. Ти ж зробиш величезну дурницю через свою впертість.

Розізлившись ще більше на Френка, я просто проігнорувала його.

— Гей, ти що, образилася на мене?

— Ні.

— А губи чого насуплені? — насмішкувато промовив він.

— Ще один жарт — і ти підеш пішки.

Спіймавши в моєму голосі частинку погрози, Френк заспокоївся.

Хлопець відвернув своє обличчя у бік вікна. Так він хотів приховати свою посмішку.

— Якщо ти думаєш, що, відвернувши обличчя, я не зауважу твоєї гримаси, то ти дуже помиляєшся, — промовила я.

— Вибач, але коли ти злишся, то дуже мило виглядаєш.

— Все, ми на місці. Шуруй додому.

— Ти навіть не обіймеш мене на прощання? — з легкою образою промовив він.

Закотивши очі, я вийшла з машини. Коли ми обоє стояли на вулиці, я підійшла до нього і міцно обійняла.

— Ти на мене більше не ображаєшся? — муркотливим голосом промовив Френк.

На його слова я відповіла лоскотанням. Його хлопець боявся, як вогню.

— Я прошу пробачення! Мені дуже шкода, будь ласка, припини, — почав скиглити хлопець.

Я зупинилася тільки тоді, коли він уже сидів на землі.

— От тепер вибачення прийняті, — з самовдоволеною посмішкою промовила я та попрямувала у бік автомобіля.

Френк не планував залишити мої вибрики без помсти.

Він миттєво підвівся та чкурнув у мій бік.

Підхопивши мене на руки, він почав крутитися.