Всі вчинки мають свою ціну

Від імені Наталі:

Сон цієї ночі так і не надійшов, адже тривога за життя Френка не покидала нас ані на хвилину.

Тож єдине, що нам залишалося, — сидіти біля кабінету нашого друга в очікуванні його пробудження.

— Як думаєш, сьогоднішня ситуація може якось бути пов’язана з Олівером? — запитала Анабель.

— Дивлячись на останні події в моєму житті, можу з впевненістю сказати — можливо все.

Від моїх слів обличчя подруги спохмурніло.

— Моя люба Анабель, навіть якщо до цього інциденту причетний Олівер, то це виключно його вина. Ти не можеш брати на себе відповідальність за чужі вчинки.

— Навіть якщо Маколо нашкодив йому через мене? — додала дівчина.

— Навіть якщо так, це не твоя вина. Це ж не ти змусила його вистрілити. Він сам прийняв таке рішення, і саме він нестиме за нього покарання, — додала я та погладила подругу по спині.

Анабель зробила вигляд, що повірила моїм словам, але я знала, що все навпаки. Ми познайомилися ще в університеті, і вже там я помітила одну цікаву особливість: Анабель любила брати на себе відповідальність за чужі вчинки. Раніше я не розуміла, чому так, але після розповіді у кафе все стало на свої місця, і картина прояснилася. Батьки загиблого могли тиснути на Анабель і звинувачувати її у смерті свого сина. А вона, будучи емпатичною людиною, повірила, що винна в загибелі свого партнера. І головне — вона вірить у це й досі.

Мої роздуми перервала медсестра, яка вийшла з палати Френка і повідомила, що його можна побачити. Після її слів ми, як дві божевільні, кинулися до його кімнати.

— Френку, ти як? — поцікавилася Анабель.

— Зі мною все добре, — відповів хлопець хрипким голосом.

— Ти пам’ятаєш, хто в тебе стріляв? — запитала я.

Френк не одразу відповів. Було видно, що він старанно обдумує кожне слово.

— Зробимо так: я розповім історію від початку, — промовив він.

Хлопець розповів, як намагався йти освітленими вулицями додому, аби уникнути небезпеки, але неприємності чекали на нього за рогом. Раптом, почувши голос молодої дівчини, він кинувся їй на допомогу. Саме там Френк зустрів Олівера Маколо, який хотів заподіяти шкоду жертві. Він згадав, як дівчина спочатку втекла, а потім Олівер вистрілив у нього, і тільки після цього вона повернулася, щоб врятувати його.

— Ось так виглядала вся ситуація, — промовив рудоволосий.

Поглянувши на наші обличчя, хлопець додав:

— Вже все гаразд, не дивіться на мене таким сумним поглядом. Та й зрештою, я сам поліз у центр події.

— Навіть не смій таке казати, — промовила я.

— Добре, як скажеш, — ледь посміхнувшись, сказав хлопець.

Увесь цей час Анабель сиділа мовчки. Усвідомлення того, що її друг був на волоску від смерті через Олівера, не давало їй спокою.

— Цього разу цей покидьок заплатить за все, що він зробив, — раптом сказала Бель.

— І як ми це зробимо? Поліція, напевно, буде на його стороні, — підмітив Френк.

— Поки не можу дати точну відповідь, але я точно не дам йому спокою, — промовила Анабель.

— Сподіваюся, ти не плануєш убити його власними руками.

Анабель задумалася.

— Гей, навіть не думай цього робити! Чуєш мене! — прокричав рудоволосий.

Та вона лише знизала плечима.

— Пообіцяй мені.

— Ну, як каже Наталі, подивимося, — з легкою посмішкою промовила Анабель.

Її слова змусили мої очі розширитися: від цієї дівчини можна очікувати будь-чого. Але ж саме так я й обирала друзів — подібних до себе. А на початку вона здавалася такою невинною.

— Треба буде тебе пильнувати, — нарешті сказала я. — Хто зна, що ти задумала.

— Це я від тебе навчилася, — висунувши язика, промовила Анабель.

— Мені деколи здається, що ви не подруги, а близнюки, — іронічно зауважив Френк.

Від його слів ми всі дружно розсміялися, навіть не уявляючи, що нас ще чекає попереду.

Від імені Натаніеля:

Поспавши всього три години, я ледве піднявся з ліжка. Втома, що заповнила все моє тіло, невблаганно закликала залишитися у ліжку, але обов’язки керівника не дозволяли мені цього зробити. Сьогодні я ненавидів увесь білий світ. Хоча не можу сказати, що дуже його люблю в інші дні, але сьогодні все дратувало мене особливо.

Так я зліз з ліжка, вмився і спустився вниз, щоб випити кави. На столі вже чекали результати аналізів моєї сестри.

Відкривши конверт, у який вони були запаковані, я почав їх вивчати. На жаль, здогадки Андреаса підтвердилися: у крові Кетрін знайшли наркотики. Сама Кетрін не могла зробити такої дурниці — вона ретельно стежила за своїм здоров’ям, тому я був упевнений, що це справа рук іншої людини.

За кілька хвилин, змучений від безсонної ночі, Андреас увійшов до кімнати.

— Доброго ранку, босе, — вклоняючись, промовив він.

— Я казав тобі так не робити, ти ж не раб, а помічник.

— Вибачте, я забув.

Закотивши очі на його слова, я промовив:

— Ти був правий: у крові Кетрін знайшли наркотики. А де вона сама? Ще не прокинулася?

— Пані почувалася погано цілу ніч, її сильно нудило, тому вона взагалі не спала.

— Признач їй, будь ласка, візит до лікаря, нехай обстежить її, щоб попередити неприємності.

— Добре, — Андреас записав у блокнот і кивнув головою.

— А що там із тим лейтенантом? Коли ми зможемо його відвідати?

— За інформацією, яку я отримав, Олівер Маколо забронював номер у вашому готелі.

— Ой, як усе чудово склалося… Перший раз так трапилося, що здобич сама пішла в руки хижака.

— Він заселиться о двадцять третій нуль нуль.

— Мені здається, він має прийти туди з кимось.

— З якоюсь дівчиною?

— Ти читаєш мої думки, Андреасе. Тепер нам залишається дізнатися, з ким саме він має зустрітися, і перешкодити цій особі приїхати.

— Як саме ми маємо завадити їхній зустрічі?

— Коли дізнаємося, хто ця особа, розіграємо спектакль так, щоб не нашкодити невинній людині.