Вигідна співпраця

Від лиця Натаніеля:

Вийшовши зі складу, я одразу попрямував до готелю, який належить моїй сім’ї. Це найкраще місце, щоб дочекатися півночі та не потрапити в халепу. Сьогодні я не планував повертатися додому, адже поїздка до клубу обіцяла бути цікавою.

— Андреасе, ти підеш зі мною, — повідомив я свого кавальєре.

— Як скажете, босе, — відповів той.

Зайшовши до номеру, ми одразу взялися до справи. Потрібно було врахувати всі аспекти, які хоча б якось могли завадити нашому візиту. Спершу ми вирішили переглянути мапу місцевості, де знаходився клуб бандита, котрий сьогодні отримав інформацію від Марко.

— Біля клубу немає патруля, адже  Вандета платить копам відсоток від прибутку, аби ті там не ошивалися, — поінформував Андреас.

— Все одно пошли когось, щоб упевнитися, що так воно і є. А що до озброєних головорізів? — поцікавився я.

— Тут є проблема, адже біля головного входу та на запасних виходах стоять охоронці.

— Головним ходом ми все одно не будемо заходити, тому їх залиш у спокої, а от тих, що стоять на запасних, потрібно прибрати.

Андреас кивнув головою.

— З трупами зробити як завжди? — запитав кавальєре.

— Думаю, що так.

— Босе, скільки планує брати охорони і де їх розмістити?

— Скільки запасних виходів є в клубі?

— Два.

— Тоді нехай по двоє чекають біля кожного з них.

— Зрозуміло, а...

Не давши Андреасу закінчити, я сказав:

— Ти йдеш зі мною.

— Ви читаєте мої думки, — трохи насторожено промовив помічник.

— Це тебе лякає? — з насмішкою запитав я.

— Ви не можете не лякати, — ствердив Андреас.

Мене це трохи розсмішило.

— Ну що ж, така в мене робота — змушувати тримтіти від страху інших, — вже сміючись, промовив я. — Хоча я знаю одну людину, котра мене не боїться.

— Ви про пані Наталі?

— В яблучко.

— Вона дійсно екстравагантна особа, — ствердив мій помічник.

Після його слів ми обоє засміялися.

— Добре, посміялися і досить. Потрібно повертатися до роботи, — сказав я.

Так ми пропрацювали до опівночі. За цей час Андреас встиг здійснити кілька телефонних дзвінків, а я тим часом продовжив переглядати документи та впроваджувати зміни у план сьогоднішньої зустрічі.

— Босе, вже все готово, — повідомив Андреас.

— Ну що ж, тоді час навідатися в гості до наших любих друзів.

Вийшовши з готелю та сівши в машину, ми попрямували до клубу. Заходили ми, як і спланували, з чорного входу. Там вже нікого не було. Хлопці гарно попрацювали — ні краплини крові по собі не залишили.

Увійшовши всередину, ми вирушили в сторону кімнати для спеціальних гостей. Там мав сидіти керівник банди та Артур Гемінсто. Про їхню зустріч нам повідомили люди Еріка Гемінсто за дві години до виходу. Вони вивідали, що новоспечений керівник мафії Манчестера створює нам неприємності, і вирішили використати цю можливість, аби прибрати його з посади. За цю інформацію Ерік зажадав, аби брата йому віддали живим.

Ще здалеку ми побачили двох охоронців біля дверей кімнати.

— Бос, будуть якісь вказівки? — запитав Андреас.

— Так, скажи охороні, щоб прибрали цих двох.

— Буде виконано.

Хлопці розібралися з ними досить швидко, і ми змогли зайти всередину.

— Яка чудова вечірка. Ви не проти, якщо ми доєднаємося? — саркастично промовив я.

У цю хвилину обличчя двох чоловіків викривилися у чудернацькій гримасі.

— Пане Фантомах, — пробурмотів налякано керівник банди. — Чому ж ви нас не попередили, що навідаєтеся сьогодні? Я б приготував для вас окрему кімнату.

— О ні, я б тоді пропустив цілу забаву, — з насмішкою промовив я.

За цей весь час Артур не промовив ані слова. Було видно, що він не очікував мого візиту.

— А що це за молодий чоловік, що коло вас сидить? — поцікавився я.

— Це мій давній друг, не звертайте на нього увагу, — відповів керівник банди.

— Так… цікаво, а мені здалося, що це славнозвісний Артур Гемінсто, — сказав я. — Виходить, ви мені набрехали.

— Ні, ні, ви все не так зрозуміли, я лише…

— Досить, він і так уже все знає, — врешті промовив Артур. — Так, ви маєте рацію, я — Артур Гемінсто. Новий керівник мафії Манчестера.

— Дуже приємно з вами познайомитися, — посміхнувшись, промовив я. — Ви не проти відповісти на декілька моїх запитань? Без зайвих вух.

Після цих слів я клацнув пальцями, і мої охоронці взяли керівника банди під білі рученьки та вивели з кімнати.

— Ви навіть не дали мені відповісти, — сказав Артур.

— Ви не в тому положенні, щоб говорити про манери, — присівши на крісло, промовив я. — Тим паче, це ви були першими, хто всунув свого носа туди, куди не треба.

— Та як ти смієш! — викрикнув Гемінсто.

— Тиша, — піднявши дуло пістолета, прошипів я.

— Ти ж не вистрілиш у мене, — зухвало промовив той.

— Правда? — зі штучною здивованістю промовив я. — А давай перевіримо.

З цими словами я вистрілив йому в ногу.

— Ай! — від нестерпного болю Артур впав на землю. — Та ти божевільний ідіот!

— Називай мене як хочеш, але щоб залишитися живим до завтрашнього дня, ти мусиш нам сказати, для чого тобі була потрібна ця інформація.

— Ти дійсно думаєш, що я тобі скажу? — вже задихаючись, промовив той.

— Думаю, що так.

Після цих слів я з усієї сили копнув його в живіт. Від болю Артур Гемінсто закричав.

— Ну так, що скажеш?

— Ні!

— Ну що ж, ти сам вибрав собі страждання.

Підійшовши до Андреаса, я поклав йому руку на плече та промовив:

— Бий його так, щоб він втратив свідомість, але не помер.

У відповідь Андреас кивнув та перейшов до справи. Я ж у свою чергу попрямував до керівника банди. Увійшовши до приміщення, побачив, що він уже прив’язаний до стільця.

— Пане Натаніелю, прошу, змилуйтеся наді мною. Я все вам розкажу, — тримтячим голосом сказав він.