Щит - це будиночок у лісі

Від імені Натаніеля :

Йдучи коридором, з моєї голови ніяк не виходив образ Наталі. Її ніжний але водночас рішучий голос, постава,  впевнений погляд — усе в ній було особливе. Я впевнено можу сказати, що бачив багато гарних жінок. Але тільки вона змогла мене зачіпити. Не знаю як її це вдалося. Ця невгамовна леді не виглядає як модель або акторка але її зовнішність все одно здається мені неймовірно привабливою. Сама присутність цієї дівчини змушує мене змінюватися. Я жодного разу не бігав за жінкою, а ця панянка змусила мене не тільки побігти за нею але й нести її на руках.

З цими думками я дійшов до своєї спальні.

Все таки — не кидати її в озеро було не поганою ідеєю. — усміхнувшися сам до себе, я пішов готуватися до сну.

Цієї ночі мій сон був доволі спокійним. Мені не снилися ані кошмари ані хороші сни. Я у перше за довгий час спав без пробудження а ж до восьмої ранку. Зазвичай, підйоми в ночі — це звикла справа для мене. — Давши собі можливість прийти до себе після солодкого сну, я попрямував до ванної кімнати. А далі пішли ті самі щоденні справи. Вмитися, одягнутися і сніданок. Тільки бракувало одного пункту — я не пішов до свого кабінету щоб перевірити список справ на день. Сьогодні в мене було особливе завдання. Потрібно відвезти невгамовну леді додому.

Я не спішно йшов коридором, до сходів. — Можливо мені слід почекати на неї та піти снідати разом  — промайнуло у мене в голові.

І тут як за помахом чарівної палички відчиняються двері до кімнати Наталі. У дверях з'являться вона. — Сонна, невдоволена але така мила.

Ця леді виглядала чарівно, навіть коли була заспана.

—Доброго ранку. — посміхнувшися помовив я.

—Доброго. — невдоволено промовила вона.

— Не виспалася ?

— Восьма ранку. Яка нормальна людина буде виспаною?

— Добре, добре. — засміявся я — думаю ранкова кава та смачний сніданок мають трохи допомогти.

— Ага. — так само заспано пробурмотіла Наталі.

Разом ми попрямували до вітальні. Там вже було усе готово.

Мій кухар гарно сьогодні постарався.

Їжа виглядала просто ідеально. А її аромат змушував негайно сісти за стіл та почати їсти.

Так ми і зробили. Снідали ми  у тиші. Наталі безперервно позіхала. Через неї і я почав позіхати.

— Ага зіваєш! А з мене сміявся, що я не виспалася.

— Це все через тебе. Ти мене заразила своїм зіванням. — Вперше за довгий час я відчув, як усмішка виникає не на вимогу — а сама собою.

На мою відповідь вона лише смішно зморщила носика та покривлялася мені.

— Коли ти відвезеш мене додому?

— Доїмо сніданок і поїдемо.

Я закликав Даніеля, та попросив його аби він підготував автомобіль.

Поснідавши та закінчивши приготування до виїзду ми попрямували до автомобіля.

Андреас стояв вже коло машини і тільки чекав коли ми сядемо.

— Андреасе, я поведу сам. — сказав йому я.

— Я забажаєте Бос.

Коли ми сіли у середину я запитав:

— За якою адресою ти проживаєш?

— Шелгет Роуд СВ 11.

— Непоганий район для проживання.

— О так там набагато краще жити ніж в лісі.

Вона слова точно не підбирає. — зауважив я.

— Ну кому, що подобається.

Моя коротка відповідь недала їй можливість продовжити бурчати.

— Ти казала , що працюєш психотерапевтом, так?

— Так, а що знадобилися мої послуги?

— Можливо. Потрібно мені з чогось починати.

Мої слова викликали у неї усмішку.

—О так. Тобі би незавадило сходити на декілька сеансів.

— Тоді коли, пані психотерапевт мене зможе прийняти.

— Ну … беручи до уваги, що після гостювання у тебе мені знадобиться декілька днів щоб прийти до себе.  Я зможу тебе прийняти. Через два тижні.

— О ні. Два тижні це задовго. Є якісь швидші терміни ?

— Не знаю… треба подумати.

— Тоді можливо ти скажеш мені номер телефону. Щоб я міг записатися.

— Дай телефон і я запишу.

— Ого ти дійсно погодилася. Це несхоже на тебе. — іронічно додав я.

— Кожен має мати шанс на нове життя.

Простягнувши до неї новенький смартфон, вона взяла його та почала записувати.

Поки Наталі вписувала номер телефону, я зауважив , що за нами їде чорний автомобіль. Можна було б на нього не звертати уваги. Але він їхав за нами вже досить довго. Від думки, що нас переслідують в мене пробігли мурашки по шкірі.

Якби я був одни в машині, мене без це незбентежило. Але зараз я ніс відповідальність нетільки за своє життя.

— Щось не так?

— Не хочу тебе лякати але схоже на те, що нас переслідують.

— О Боже.

— Без паніки. Спробуємо втекти від них.

Збільшивши швидкість, я спробував відірватися від них. Це нажаль не допомогло. Вони напевно не планували залишити нас в спокою.

— Щось нам не дуже вдалося від них втекти.

— Будь ласка не виглядай у вікно.

— Чому?

— Бо пристрелять.

Її очі розширилися.

— Який шанс, що я повернуся додому не втруні.

— Ну моя дорогенька, повернутися в труні це ще розкіш. Скоріше за все твоє тіло можуть навіть не віднайти.

— Знаєш, твої слова мене не сильно заспокоїли.

— Ну от прийду до тебе на сеанс то навчиш мене.

— Якщо будемо живі…

— Все буде добре.— Головне не панікувати.

— Легко сказати.

Наталі трохи сповзла з крісла до низу. Це було правильним рішенням. Так в наших переслідувачів буде менше шансів поранити її.

— Зробимо інакше. Поїдемо через ліс.

— Мені здається це не найкраща ідея.

— Як думаєш у кого більше можливостей.  У людини яка знає цю місцевість чи у людей, котрі  тут вперше.

— Ну напевно в тебе.

— Правильно. У мене.

Звернувши до лісу, я зупинив автомобіль коло дороги.

— Виходимо.

Вийшовши з машини, ми попрямували у глиб лісу. Проблем зі знаходженням шляху до лісничого будинку неповинно виникнути. Там ми будемо у безпеці. Адже там була схована зброя. Це збільшить наші шанси на благополучне повернення додому.