Розділ 33: Смак першого дощу

Наступного ранку все небо над швидкою гірською річкою якось відразу, буквально за лічені хвилини, стало дуже важким, щільним і якимсь тривожним темно-сизим. У прохолодному повітрі раптово з’явилася та особлива, густа й тягуча напруга, яка зазвичай буває в природі лише перед початком дуже великої літньої грози. Марта спокійно стояла на траві біля самого входу в намет, уважно й мовчки спостерігаючи за тим, як великий густий ліс навколо них поступово затихає, ніби повністю завмираючи в якомусь німому, заціпенілому очікуванні першого потужного удару стихії. Листя на деревах не ворушилося, птахи припинили свій спів, і навіть шум води в потоці став здаватися якимось глухішим і дальнім.

— Скоро тут капітально поллє, причому дуже серйозно, — Данило неквапливо вийшов із-за густих хвойних дерев, несучи в руках чималий, оберемок сухого хмизу, який він усе ж встиг назбирати попід кущами чорниці. — Нам краще збирати всі речі й намет прямо зараз, не чекаючи початку, поки ця єдина ґрунтова дорога через ліс остаточно не розмокла від води й не перетворилася на суцільне, глибоке непрохідне місиво з глини та каміння.

Марта навіть не думала сперечатися з ним чи щось заперечувати, бо сама чудово бачила ці величезні темні хмари, які вже майже повністю закрили собою сусідні гірські хребти. Вона швидко й акуратно складала свій теплий спальник, уже чітко чуючи, як перші поодинокі, але при цьому дуже великі й важкі краплі дощу гучно й ритмічно шурхотять по натягнутому верхньому тенту їхнього намету. Це тепер взагалі не був той її колишній, неприємний міський дощ, який зазвичай змушував її раніше в паніці ховатися під першим-ліпшим навісом або під великою парасолею, нервово поспішаючи при цьому на чергову важливу зустріч із діловими партнерами компанії. Це був зовсім інший дощ — дуже чистий, потужний, який ніби від самого початку обіцяв якесь повне й довгоочікуване оновлення всього навколишнього світу й усього її внутрішнього стану.

Коли вони нарешті повністю зібрали всі свої речі, поскладали намет у сумку, закріпили все це на багажнику і виїхали на лісовий просілок, низьке важке небо над їхніми головами прорвалося остаточно. Літня сильна злива припустила такою щільною, суцільною стіною води, що розмиту дорогу попереду було ледь помітно крізь мокре прозоре скло захисного шолома. Важкий мотоцикл, проте, цілком впевнено йшов по мокрій, слизькій землі, часом трохи ковзаючи заднім колесом на крутих поворотах і підкидаючи в повітря шматки бруду, але ні на одну секунду не зупиняючи свого впевненого руху вперед. Марта щосили, що є духу міцно обіймала Данила за талію, добре відчуваючи під своїми пальцями його напружені, широкі плечі та спину, і їй у цей самий момент було зовсім не страшно впасти чи забитися на цій дорозі. Навпаки, у всьому цьому шаленому, дикому потоці холодної води, сильного зустрічного вітру, який бив прямо в обличчя, та густого, свіжого запаху мокрого хвойного лісу вона раптом відчула якесь дуже глибоке, майже первісне, чисте задоволення від свого життя.

Вони швидко вирішили тимчасово зупинитися біля старого, наполовину покинутого дерев'яного сараю, що самотньо стояв на самому краю великого дикого поля, щоб просто перечекати там найсильніший і найнебезпечніший момент цієї раптової гірської грози. Під старим, іржавим бляшаним дахом цієї споруди було неймовірно галасливо — густі потоки дощу били по металу з такою страшною, оглушливою силою, що їм двом доводилося буквально кричати одне одному прямо на вухо, щоб просто почути хоч якісь слова чи фрази. Вода великими струменями стікала з даху на землю, створюючи суцільну водяну завісу прямо перед входом.

— Дивись туди, вперед! — Марта емоційно тицьнула своїм вказівним пальцем у бік відкритого поля, повернувшись до Данила.

Прямо під цією шаленою, безкомпромісною зливою, посеред високої дикої трави, стрімко й хаотично витанцьовували брудні потоки води, дуже швидко створюючи на нерівній землі справжні маленькі бурхливі ріки, які вимивали дрібне каміння і неслися кудись вниз по схилу. Це була неймовірно потужна, вільна природна стихія, якою жодна людина у світі, попри всі свої технології та гроші, не в змозі була зараз керувати, спрямовувати її чи якось обмежувати її рамками. Марта, дивлячись на це, раптом дуже чітко й виразно згадала свої нескінченні численні колишні робочі наради в кабінетах офісу філії, де вона годинами поспіль разом із провідними менеджерами намагалася судорожно прораховувати абсолютно всі можливі «ризики», непередбачувані обставини та форс-мажори, і від цих свіжих спогадів вона раптом дуже голосно, щиро й нестримно засміялася прямо серед цього шуму.

— Чого ти раптом так голосно смієшся? — Данило з доброю посмішкою підійшов ще ближче до неї, енергійно й сильно струшуючи залишки холодної води зі своєї повністю мокрої шкіряної куртки.

— Я просто зараз, дивись, раптом згадала, як безглуздо й кумедно ми в своїй компанії намагалися щодня контролювати кожен крок, кожен папірець, кожну копійку в наших великих проєктах, — вона легким, швидким рухом руки відкинула мокре від води волосся назад із чола, витираючи обличчя від бризок. — А тут… ти тільки подивися на все це, що відбувається навколо нас. Ця природа просто вільно тече туди, куди їй хочеться в цей конкретний момент. І ніякі наші людські плани, жорсткі графіки чи суворі дедлайни їй абсолютно не заважають і нічого не значать для неї.

Данило мовчки, дуже ніжно й міцно обійняв її своїми великими руками за плечі, захищаючи від прохолодних крапель, які задував усередину будівлі сильний вітер, і вони досить довго стояли так разом на самому порозі цього старого сараю, слухаючи цю гучну, безперервну музику великого літнього дощу. Навколо них зараз пахло виключно свіжою річковою вологою, старою травою, нагрітим за день залізом даху та цілковитою, повною і безкомпромісною свободою від усього іншого світу з його умовностями. У цьому одному короткому, але такому насиченому моменті для Марти зараз було набагато більше справжньої, чистої життєвої істини, ніж у тисячах сторінок тих складних паперових звітів та графіків, які вона власноруч написала і перевірила за всі ці останні роки своєї наполегливої, виснажливої роботи в офісі. Вона нарешті всім своїм тілом відчувала себе повністю живою, спокійною та вільною.