Розділ 22: Чистий четвертий день

У неділю вранці вони удвох поїхали далеко за місто, у бік великого Брюховицького лісу. Старий, порожній «Опель» Данила натужно, важко гудів на кожному крутому підйомі вузької траси, але все одно впевнено тримався купи, а з повністю розкритих бокових вікон у салон автомобіля летіло шалене, вологе, прохолодне повітря, яке дуже сильно пахло свіжою сосновою хвоєю, мокрим лісовим мохом та старими грибами після недавнього нічного дощу.

Марта розслаблено сиділа на передньому пасажирському сидінні, далеко виставивши ліву руку у відкрите вікно й з утіхою ловлячи відкритою долонею швидкі потоки зустрічного вітру. Її довге волосся зараз повністю розкрутилося з колишньої зачіски, безладно лізло в очі й рот, але вона навіть не намагалася зібрати його назад у свій звичний, акуратний офісний пучок. Телефон тепер лежав глибоко у великій сумці на задньому сидінні машини, повністю вимкнений нею ще в суботу пізно ввечері.

Вони остаточно зупинилися біля старого занедбаного кар'єру, де між великими жовтими піщаними брилами стояли глибокі калюжі чистої дощової води. Навколо них було дивовижно тихо, тільки десь дуже високо в густих соснах монотонно кувала зозуля, та ледь чутно шелестіло сухе торішнє листя під їхніми ногами при кожному кроці.

Данило спокійно виліз із машини, дістав із глибокого багажника стару, товсту ковдру в синю клітинку — ту саму, яка завжди виразно пахла його гаражем та інструментами, — і акуратно розстелив її прямо на м'якому сухому піску, біля самого краю високого урвища.

— Сідай, керівництво, відпочинь нарешті, — він ліг животом на ковдру, підперезавши підборіддя обома руками, і став уважно дивитися вниз, туди, де на самому дні глибокого кар'єру під сонцем яскраво блищала чиста вода. — Тут, до речі, мобільний зв'язок взагалі ніде не ловить. Навіть екстрені виклики на дисплеї не з'являються. Я це вже кілька разів особисто перевіряв, коли приїздив сюди раніше.

Марта слухняно сіла поруч із ним, зручно підібгавши під себе босі ноги. На ній були одягнені старі, потерті домашні джинси й тонка футболка Данила — величезна, сіра, яка постійно звисала з її лівого плеча, повністю відкриваючи тонку ключицю.

— Оксана мені ще вранці прислала коротке повідомлення. Якраз перед тим, як я повністю вимкнула свій телефон, — спокійно сказала Марта, дивлячись на те, як яскраве сонце пробивається крізь густі соснові лапи, малюючи на жовтому піску дрібні золоті цятки світла. — Вони разом з Артемом вирішили на кілька днів поїхати кудись далеко на закриті озера. Без нікого, суто вдвох. Вони навіть мені точну адресу не сказали, щоб ніхто не турбував.

— І правильно вони зробили, чиста правда, — Данило ліниво перевернувся на бік і уважно подивився на неї знизу вгору. Його обличчя на цьому яскравому світлі здавалося зовсім світлим, а дрібні зморшки біля очей стали помітно білими від сухого річкового піску, який піднявся від вітру. — Артему зараз обов'язково треба хоч трохи відійти від усіх тих його важких київських розборок із колишніми партнерами по бізнесу. Він усі ці три дні після приїзду ходив із міцно затиснутими кулаками, на кожне слово реагував.

Марта повільно лягла поруч із ним на брезент, підставивши своє обличчя під тепле, ще зовсім не агресивне ранкове сонце. Під головою був шорсткий, цупкий матеріал старої ковдри, який приємно й дуже по-домашньому пахнув багаттям, димом і старою натуральною вовною.

Вона вперше за всі сорок років свого життя взагалі не думала про те, що саме буде завтра вранці чи в наступний понеділок. Їй зараз було абсолютно байдуже до недописаного звіту по Тернополю, до секретарки Ані з її жирними булочками на стійці, до юриста Ігоря з його вічними судовими клопотаннями та паперами. Весь цей галасливий світ залишився десь там, далеко, за тридцять кілометрів від цього місця, у душному, забитому машинами та пилом місті. А тут, на краю кар'єру, було лише це чисте сонце, цей сухий теплий пісок під кінчиками пальців і доросла людина поруч, чиє спокійне дихання вона виразно відчувала своєю відкритою шкірою.

— Тобі тут зараз не нудно сидіти? — зовсім тихо запитав Данило, повільно протягнувши руку й легенько торкнувшись пальцями її щоки. Його нігті досі були трохи сірими по краях від мазуту, який уже не вимивався з першого разу жодним офісним милом, але сам цей рух і дотик були дивовижно ніжними, обережними й теплими.

— Ні, взагалі ні, — Марта повільно закрила очі, відчуваючи, як глибоко всередині неї нарешті остаточно затихає той вічний, натужний, неприємний гуркіт залізничних рейок, по яких вона без зупину бігла кудись усе своє свідоме життя. — Мені вперше в житті просто нормально, спокійно й добре. Без жодних планів. Без дурних графіків і таблиць у блокноті.

Данило на це більше нічого не відповів. Він просто мовчки притягнув її ближче до себе, надійно затиснувши її голову між своїм широким плечем і гарячими грудьми. І Марта вперше за довгий час дуже швидко й міцно заснула — спокійно, глибоко, без жодних тривожних чи робочих снів про недописані контракти, прямо під чистими променями липневого ранкового сонця, яке повільно й впевнено піднімалося все вище над старими брюховицькими соснами.