Розділ 21: Світло у занедбаному дворі

О десятій годині ранку вони всі вчотирьох уже абсолютно спокійно й нікуди не поспішаючи сиділи на маленькій, затишній і трохи тісній кухні у старій львівській квартирі Оксани й Артема. Густе повітря в кімнаті після тривалої відсутності господарів, які щойно повернулися з далекої поїздки, пахло специфічним, трохи залежаним і застояним пилом, розігрітим на сонці старим деревом меблів та сухою гірською лавандою, яку Оксана великими, пишними пучками дбайливо розвісила по кутках над високими кухонними шафами ще ранньою весною. Великі, пофарбовані білою фарбою дерев'яні вікна зараз були відчинені навстіж, і з тихого, тісного літнього двору-колодязя крізь легкі напівпрозорі фіранки доносився гучний дитячий крик біля пісочниці, тупіт ніг, дзвінке гавкання якогось сусідського пса та монотонний, важкий, натужний гуркіт двигуна великого сміттєвоза, який уже хвилин десять підряд ніяк не міг акуратно розвернутися біля вузьких старовинних в’їзних воріт.

На столі, в самому центрі, покритому старою кольоровою клейонкою, стояв великий глиняний заварник із відбитим на обідку краєчком, з круглого носика якого тонкою цівкою невпинно йшов густий, щільний пар із виразним, сильним і заспокійливим запахом свіжої м'яти. Поруч лежали дві картонні коробки тих самих свіжих, ще гарячих еклерів, які Марта все-таки встигла в останній момент купити в кондитерській пекарні біля самого вокзалу, поки Данило паркував машину. Тонкий паперовий пакет під цими коробками вже трохи розмок від жирного масляного крему, що просочився крізь кутки, і по всій кухні через це пливли дуже солодкі, кондитерські пахощі.

Оксана розслаблено й затишно сиділа прямо на колінах у Артема, міцно вчепившись у його широку, засмаглу шию обома руками, наче на якомусь підсвідомому рівні панічно боялася, що він зараз знову несподівано зникне, почне збирати речі або терміново полетить назад у свій душний, спекотний і заклопотаний Київ вирішувати проблеми з бізнесом. На ній був одягнений старий, м'який домашній халат у дрібну кольорову квіточку, а світле волосся кумедно й безладно стирчало в різні боки після дуже швидкого, сумбурного пробудження від дзвінка, але при цьому вона виглядала такою щиро щасливою, спокійною і повністю розслабленою, якою Марта її не бачила вже дуже давно, мабуть, ще з дня їхнього пишного заміського весілля кілька років тому.

— Я так сильно боялася за тебе весь цей час, Артемчику, — зовсім тихо, ледь чутно шепотіла вона прямо в комір його пом'ятої в поїзді сорочки, взагалі не звертаючи жодної уваги на те, що Марта й Данило сидять за цим самим столом прямо навпроти них і все бачать. — Мені вночі в тій порожній самоті, у великому будинку, постійно здавалося, що ті твої колишні партнери по бізнесу… що вони через свої гроші, суди та зв'язки все у нас заберуть під чисту, до останньої копійки. І нам зрештою доведеться назавжди їхати з цього міста, кидати друзів, квартиру, знову починати все з самого нуля в якомусь іншому, чужому місці.

— Та хто у нас що забере, ти мені поясни? Оці київські недоумки з юрвідділу чи що? — Артем дуже повільно, важко й заспокійливо гладив її по худій спині своєю великою, шорсткою долонею, і його низький голос зараз звучав дуже глухо, впевнено й вагомо, заповнюючи собою весь простір маленької кухні. — Ти мені взагалі віриш чи ні, мала? Я ж тобі ще з терміналу аеропорту чітко сказав телефоном: усе нормально, прорвемося, і не такі діри латали. Давай, їж краще свіжий еклер, ти помітно й сильно худла за ці три дні в своїй Греції без мене, одні гострі кістки на спині та плечах залишилися, мабуть, взагалі нічого нормально не їла там, крім тих своїх персиків.

Данило сидів поруч із Мартою, глибоко відкинувшись на високу дерев'яну спинку стільця, і дуже ліниво, повільно помішував маленькою металевою ложкою гарячий чай у своїй великій чашці. Ложка час від часу тихо й ритмічно цокала по порцелянових стінках. На його щоці, прямо під правим оком, так і залишився той самий маленький, ледь помітний сірий слід від чорного машинного мазуту, який він у всій цій ранковій вокзальній суєті та біготня просто забув або полінувався ретельно змити під краном на пероні. Його погляд зараз був повністю, невідривно спрямований на Марту — дуже теплий, трохи втомлений і соний після складної безсонної ночі, але при цьому неймовірно спокійний, надійний і якийсь дуже заземлений.

Марта машинально, суто за багаторічною звичкою тримати все під контролем, дістала з глибокої кишені свій телефон. Великий скляний екран був абсолютно чистим, порожнім і темним. Жодного додатка Notion, де раніше кожен день був по хвилинах розписаний жорсткими рамками, більше не було на робочому столі смартфона. Жодних довгих списків термінових завдань, робочих дедлайнів, нагадувань про зустрічі чи планів на тиждень. Тільки одне єдине коротке текстове повідомлення від старшого юриста компанії Ігоря, яке прийшло буквально п’ять хвилин тому, поки вони піднімалися сходами в під'їзді: «Офіційну нову довіреність від фірми я вже відправив кур'єром на Київ. Обласна податкова після довгих суперечок та дзвінків таки повністю погодилася на наше офіційне клопотання про перенесення термінів перевірки. Так що спокійно відпочивай, керівництво, ми тут на місці самі з усім розберемося без проблем, світ не згорить».

Вона з дивним, зовсім новим для себе легким серцем сховала апарат назад глибоко в кишеню кардигана, навіть не ставши нічого відповідати юристу у відповідь, і впевнено взяла свій великий стаканчик із гарячим м'ятним чаєм. Нагріта порцеляна була дуже гарячою, вона відчутно й різко обпікала пучки пальців, але це був якийсь дивно приємний, живий і цілком реальний фізичний біль, який повертав її до дійсності.

— Марто, а ти чого це весь час мовчиш, сидиш як не рідна і взагалі нічого нам не кажеш? — Оксана раптом підняла голову від плеча свого чоловіка, поправила халат і уважно подивилася на неї своїми великими, круглими, ще трохи заплаканими від пережитого ранкового хвилювання очима. — Ти ж у нас зазвичай у будь-яких подібних критичних ситуаціях чи затяжних кризах уже через п'ять хвилин готовий детальний план дій на три роки вперед усім присутнім розписуєш по пунктах і змушуєш виконувати. Що взагалі сталося цього разу? Де твої таблиці?