Розділ 20: Ранок без розкладу

О десятій годині ранку вони всі вчотирьох уже спокійно сиділи на маленькій затишній кухні у квартирі Оксани й Артема. Повітря в кімнаті після тривалої відсутності господарів пахло трохи залежаним, застояним пилом і сухою гірською лавандою, яку Оксана великими пучками дбайливо розвісила по кутках над шафами ще ранньою весною. Великі дерев'яні вікна були відчинені навстіж, і з тихого літнього двору крізь фіранки доносився гучний дитячий крик біля пісочниці та монотонний, важкий гуркіт великого сміттєвоза, який уже хвилин десять ніяк не міг акуратно розвернутися біля вузьких в’їзних воріт.

На столі, в самому центрі, стояв великий глиняний заварник, з круглого носика якого невпинно йшов густий, щільний пар із виразним, сильним запахом свіжої м'яти, та дві картонні коробки тих самих свіжих еклерів, які Марта все-таки встигла купити в кондитерській пекарні біля самого вокзалу. Пакет під ними вже трохи розмок від масляного крему.

Оксана розслаблено сиділа прямо на колінах у Артема, міцно вчепившись у його широку шию обома руками, наче панічно боялася, що він зараз знову несподівано зникне, забере речі або терміново полетить назад у свій спекотний Київ. На ній був одягнений старий, улюблений домашній халат у дрібну кольорову квіточку, а світле волосся кумедно стирчало в різні боки після швидкого пробудження, але вона виглядала такою щиро щасливою і спокійною, якою Марта її не бачила навіть у день їхнього пишного весілля кілька років тому.

— Я так сильно боялася за тебе, Артемчику, — зовсім тихо, ледь чутно шепотіла вона прямо йому в пом'яту сорочку, взагалі не звертаючи жодної уваги на те, що Марта й Данило сидять за цим самим столом навпроти них. — Мені вночі в тій самоті здавалося, що ті твої колишні партнери по бізнесу… що вони через свої зв'язки все у нас заберуть під чисту. І нам зрештою доведеться назавжди їхати з цього міста, починати все спочатку в іншому місці.

— Та хто у нас що забере? Оці київські недоумки чи що? — Артем повільно й заспокійливо гладив її по худій спині своєю великою, важкою долонею, і його низький голос зараз звучав дуже глухо, впевнено й вагомо. — Ти мені взагалі віриш чи ні, мала? Я ж тобі ще з аеропорту чітко сказав: усе нормально, прорвемося. Давай, їж краще свіжий еклер, ти помітно схудла за ці три дні в своїй Греції, одні гострі кістки на спині залишилися, мабуть, взагалі нічого не їла там.

Данило сидів поруч із Мартою, глибоко відкинувшись на високу спинку стільця, і дуже ліниво, повільно помішував маленькою металевою ложкою гарячий чай у своїй чашці. На його щоці, прямо під правим оком, так і залишився той самий маленький сірий слід від машинного мазуту, який він у всій цій ранковій суєті просто забув ретельно змити під краном на вокзалі. Його погляд зараз був повністю спрямований на Марту — дуже теплий, трохи втомлений після безсонної ночі, але при цьому неймовірно спокійний і впевнений.

Марта машинально дістала з кишені свій телефон. Великий екран був абсолютно чистим і темним. Жодного додатка Notion більше не було на робочому столі. Жодних довгих списків термінових завдань чи планів на тиждень. Тільки одне коротке текстове повідомлення від старшого юриста Ігоря, яке прийшло буквально п’ять хвилин тому: «Офіційну довіреність від фірми я вже відправив. Обласна податкова після довгих суперечок таки погодилася на наше клопотання про перенесення термінів перевірки. Спокійно відпочивай, керівництво, ми тут самі з усім розберемося».

Вона з легким серцем сховала апарат назад глибоко в кишеню кардигана й упевнено взяла свій великий стаканчик із гарячим м'ятним чаєм. Нагріта порцеляна була дуже гарячою, вона відчутно обпікала пучки пальців, але це був якийсь дивно приємний, живий фізичний біль.

— Марто, а ти чого це весь час мовчиш і нічого не кажеш? — Оксана раптом підняла голову від плеча свого чоловіка й уважно подивилася на неї своїми великими, ще трохи заплаканими від пережитого хвилювання очима. — Ти ж у нас зазвичай у будь-яких подібних критичних ситуаціях уже через п'ять хвилин готовий детальний план дій на три роки вперед усім розписуєш по пунктах. Що сталося цього разу?

Марта спочатку мовчки подивилася на неї, потім повільно перевела погляд на Данила, який у відповідь лише ледь помітно, схвально моргнув їй своїм правим оком.

— А цього разу жодного плану дій у мене немає, Оксан, — дивовижно спокійно й легко сказала Марта, роблячи один маленький, повільний ковток ароматного м'ятного чаю. — До вересня місяця і до нового суду ще насправді дуже далеко. Свіжа кава в нашому офісі є, новий контракт з Данилом повністю підписаний і лежить в архіві. Давайте ми зараз просто спокійно посидимо тут усі разом.

Артем після цих її слів голосно й задоволено крякнув і впевнено потягнувся своєю великою рукою через весь стіл за найбільшим еклером, з розламаного боку якого вже рясно вилазив білий солодкий крем. Данило щиро посміхнувся і непомітно для інших поклав свою велику, гарячу руку Мартині на коліно прямо під столом — поклав міцно, надійно, так, що крізь тонку тканину її літніх джинсів вона фізично відчула кожен його шорсткий палець.

Львівське сонце за вікном уже піднялося зовсім високо над дахами сусідніх будинків, воно щосили палило крізь тонкі кухонні фіранки, малюючи на старій кольоровій клейонці столу яскраві, рівні жовті квадрати світла. Велике місто навколо них продовжувало жити своїм власним великим, душним, галасливим і зовсім не ідеальним життям. Десь на сусідніх вулицях ламалися в заторах машини, десь переносилися важливі судові засідання, а десь нудні юристи в кабінетах писали свої нескінченні паперові клопотання та скарги. Але тут, у просторі цієї маленької старої кухні, де так сильно пахло свіжою м'ятою, гарячим тістом та солодким заварним кремом, абсолютно все зараз було напрочуд правильним. Без заздалегідь написаного сценарію. Без щохвилинного жорсткого контролю. Це було просто звичайне людське життя, яке для Марти нарешті стало по-справжньому живим і справжнім.

Вона лише міцніше притиснулася своїм коліном до його гарячої долоні під столом, заплющила на секунду очі й уперше за довгі роки просто дозволила собі нікуди не поспішати. Все йшло саме так, як мало йти.