Розділ 19: Смак домашньої солі

У четвер рівно о шостій годині ранку старовинний Львів був повністю сизим, тихим і дуже прохолодним. Проливний дощ, який напередодні так наполегливо обіцяли всі синоптики в прогнозах погоди, у місті так і не пішов, але з боку лісопарку Погулянки в центр принесло густий, сирий і важкий туман, який тепер повільно осідав на лобовому склі припаркованих машин дрібною, щільною, схожою на ранкову росу бахромою. На широкому пероні головного залізничного вокзалу виразно й гостро пахло специфічним залізничним креозотом, гарячим металом, розігрітим залізом вагонів та дешевою міцною кавою з паперових стаканчиків, яку масово купували перші пасажири в цілодобових кіосках.

Марта нерухомо стояла біля самої третьої колії, глибоко сховавши змерзлі руки в широкі кишені свого довгого сірого трикотажного кардигана. Очі їй помітно різало й пекло від сильного недосипу — вона сьогодні самостійно прокинулася майже за цілу годину до дзвінка гучного будильника і після цього так і не змогла знову нормально заснути. Вона просто довго лежала в темряві кімнати й тихо слухала, як Данило спокійно сопе поруч на ліжку, важко закинувши свою велику руку їй на стегно.

Пасажирський поїзд із Києва підійшов до перону дивовижно тихо, практично без звичного гуркоту та стуку коліс. Лише в самий останній момент важко й гучно зітхнули потужні гідравлічні гальма локомотива, і з-під залізних вагонів у прохолодне повітря вирвався великий, густий струмінь гарячої білої пари. Численні пасажири виходили з тамбурів мляві, втомлені після нічної дороги, помітно пом’яті, з дуже характерними, блідими «вагонними» обличчями людей, які зовсім не виспалися в купе.

Артем з’явився в темних дверях п’ятого вагона останнім з усіх. Він ішов без свого звичного ділового піджака, в одній простій, сильно пом'ятій білій сорочці з високо викоченими до ліктів рукавами, а в правій руці міцно тримав велику спортивну сумку, яка своєю вагою помітно відтягувала йому плече донизу. На його зарослій щоці темніла густа триденна щетина, а очі під великими кудлатими бровами здавалися зовсім маленькими й вузькими від сильної втоми та тривалого стресу.

— З успішним прибуттям назад, — Марта спокійно підійшла ближче до вагона, як тільки він важко спустився своїми великими черевиками на розбитий, вологий асфальт вокзального перону.

Артем з усього розмаху важко гепнув свою велику сумку прямо на землю під ногами, повільно витер спітнілий лоб широкою долонею і коротко, суто по-чоловічому кивнув їй головою на знак привітання.

— Привіт, Марто. А Оксана твоя де зараз? Я чомусь був повністю впевнений, що вона приїде на вокзал разом із тобою мене зустрічати.

— Оксана зараз спокійно спить дома, — Марта впевненим рухом забрала з його пальців порожній пластиковий стаканчик з-під кави й відразу викинула його в залізну урну поруч із колією. — Я їй особисто зателефонувала на мобільний прямо перед своїм виходом із будинку і суворо наказала, щоб вона навіть не думала так рано вставати з ліжка. Вона три останні нічні зміни взагалі нормально не спала, постійно чекала на твої короткі дзвінки з Києва. Так що давай, бери речі, сідай у машину. Данило вже чекає на нас обох на привокзальній площі.

Вони повільно йшли разом через довгий і широкий підземний перехід вокзалу, де, як і завжди, дуже сильно пахло сирістю, холодним бетоном та старою м'ясною шаурмою з торгових яток. Артем ішов поруч помітно важко, трохи нахиляючись убік і сильніше тягнучи за собою праву ногу — мабуть, від тривалого сидіння в поїзді у нього знову далася взнаки стара спортивна травма коліна.

— Як пройшов сам суд? Що там у результаті вирішили? — спокійно запитала вона, коли вони нарешті вийшли з будівлі вокзалу до великої стоянки, де між довгими рядами жовтих міських таксі стояв старий Данилів «Опель» із повністю відкритим догори капотом.

— Та як тобі сказати… — Артем лише скрушно махнув рукою, недбало закидаючи свою важку сумку на заднє сидіння автомобіля. — Повні ідіоти вони там усі, в тому юридичному відділі. Спільний позов колишні партнери склали так неписьменно, наче його писав якийсь неосвічений студент першого курсу під час практики. Суддя в залі засідань просто подивився на все це неподобство, відверто плюнув, розвернувся і своїм рішенням переніс розгляд справи аж на осінь. Навіть слухати їхні аргументи по суті не став. Я, виходить, абсолютно дарма цілих три дні в тому спекотному Києві в готелі просидів, тільки купу грошей на міські таксі спалив.

Данило в цей час повільно виліз із-під відчиненого капота машини, міцно тримаючи в зубах якусь маленьку чорну пластикову заглушку. Руки у нього по лікті знову були в брудному чорному мастилі, але очі під кепкою весело й добродушно сміялися.

— Здоров, бродяго, з поверненням, — Данило швидко сплюнув заглушку з рота прямо в долоню й міцно потиснув Артему руку, навіть не намагаючись витерти свій свіжий мазут із пальців. — Ну що там у тебе, розповідай, відвоював у міністерстві свої логістичні склади чи ні?

— Поки що відвоював лише наполовину, — Артем після цих слів нарешті щиро посміхнувся, і його зазвичай жорстке, суворе обличчя одразу стало значно м'якшим, а біля рота з'явилися глибокі добрі зморшки. — До вересня місяця тепер точно дихаємо абсолютно спокійно. Данило, друже, дай мені швидко якусь сигарету, бо мої власні в купе ще під Фастовом повністю закінчилися.

Марта мовчки стояла поруч із ними, розслаблено притулившись плечем до мокрого від нічного туману металевого крила машини. Вона уважно й дуже тепло дивилася на цих двох дорослих чоловіків — брудних, втомлених, які зараз спокійно говорили між собою про суди, адвокатів та автомобільні карбюратори з такою дивовижною простотою, наче це були якісь найзвичайніші, дрібні побутові питання. Стара Марта — та, колишня, з вічним діловим блокнотом під пахвою — уже б прямо зараз гучно читала їм обом довгу повчальну лекцію про велику шкоду куріння натщесерце і вже наполегливо вимагала б негайно надати їй копію офіційної судової ухвали для перевірки її власним юридичним відділом компанії. Нова Марта зараз просто мовчки стояла біля них, посміхалася своїм думкам і фізично відчувала, як густий сірий туман навколо них повільно й безповоротно тане під першими гарячими променями липневого ранкового сонця.