Розділ 15: Нічна варта

О третій годині ночі старовинний Львів повністю вимкнув навіть свій звичний фоновий шум, занурившись у глибоку тишу. Останні вечірні трамваї вже давно заїхали в депо, гамірні літні майданчики на площі Ринок акуратно згорнули свої великі парасолі, і тільки десь дуже далеко, в районі залізничного вокзалу, ледь чутно, глухо й тужливо свистів самотній маневровий тепловоз. У порожній квартирі Марти виразно пахло сухим, нагрітим за день липневим повітрям, що повільно заходило з повністю відчиненого вікна, та легким пилом від старої важкої вовняної ковдри, яку вона зовсім нещодавно витягла з верхньої полиці шафи, бо під самий ранок на вулиці почало відчутно свіжішати.

Марта нерухомо лежала на спині посеред ліжка, уважно дивлячись на високу білу стелю кімнати. Слабке жовтувате світло від єдиного ліхтаря, що горів далеко у дворі, ледь помітно пробивалося крізь тонку фіранку, малюючи на старій штукатурці довгі, рівні сірі смуги, які зараз чомусь здавалися їй схожими на міцні тюремні ґрати. Сріблястий телефон лежав на підлозі прямо біля ліжка, повернутий екраном донизу. Вона принципово не чіпала його руками ще з самого вечора, але глибоко всередині у неї все одно неприємно й нав'язливо свербіло від цієї незвичної бездіяльності.

Це дивне відчуття було дуже схоже на справжній фантомний біль у давно відрізаній кінцівці: її пальці на рівні автоматичної м'язової пам'яті добре пам’ятали, як саме о цій глухій нічній порі треба було відкривати ноутбук, перевіряти свіжі котирування на азіатських фінансових ринках або поспіхом писати довгі, детальні листи київським партнерам, поки вони ще сплять і точно не можуть нічим заперечити чи відповісти.

Вона повільно повернула голову на подушці вбік. Данило абсолютно спокійно спав поруч із нею, розвалившись усім тілом майже на всю ширину двоспального ліжка й міцно підімнявши під себе куток другої великої подушки. У повній темряві кімнати його широке плече здавалося величезним, нерухомим шматком темного каменю. Він дихав дуже рівно, важко, з ледь помітним сухим свистом у носі — мабуть, знову давалася взнаки та неприємна літня застуда, яку він випадково підхопив кілька днів тому на розпеченій трасі під Стриєм, коли довго порпався в поламаному двигуні. Від його гарячої шкіри виразно пахло домашнім теплом, чистою постільною білизною і зовсім ледь помітно — тією самою гіркою кавою, яку вони разом мовчки пили перед самим сном прямо з великих керамічних чашок.

Марта дуже обережно, намагаючись жодним рухом не рипнути старими металевими пружинами матраца, повільно сповзла тілом на підлогу. Босі ноги миттєво відчули нічну прохолоду дубового паркету. Вона тихо підійшла до великого вікна й міцно уперлася лобом у гладку шибку. Прохолодне скло було приємним на дотик, воно трохи заспокоювало її гарячу від постійних думок голову.

У закритому дворі-колодязі зараз було темно, хоч око виколи. Тільки на першому поверсі сусіднього флігеля, у маленькому вікні двірника, самотньо горіла слабка стоватна лампочка — старий дядько Микола, мабуть, знову ніяк не міг заснути через свій давній радикуліт і просто дивився телевізор абсолютно без звуку, бо крізь скло було видно лише синє мерехтіння екрана в порожній кімнаті.

Вона раптом згадала про Оксану. Там, у далекій Греції, за місцевим часом зараз було вже на цілу годину більше. Марта мимоволі подумала: цікаво, вона зараз спить у своєму ліжку? Чи так само безсонно ходить по тій великій терасі будинку, слухаючи, як сильно риплять від вітру дерев'яні віконниці, й подумки рахує кожну хвилину до прибуття київського поїзда її Артема? Раніше, у своєму колишньому житті, Марта б уже точно сиділа з телефоном у чаті, щохвилини закидаючи подругу практичними порадами, посиланнями на хороші заспокійливі таблетки та телефонами знайомих перевірених психологів із Києва. А зараз вона просто мовчки стояла біля темного вікна. Вона нарешті чітко зрозуміла, що по-справжньому бути поруч із близькою людиною — це далеко не завжди означає бігти до неї з аптечкою напереваги при першій же тривозі. Іноді це просто означає мовчки, спокійно думати про цю людину в нічній темряві, дозволяючи їй бути слабкою і справлятися з обставинами взагалі без твого постійного нагляду та контролю.

Данило за її спиною на ліжку раптом помітно поворухнувся. Важка вовняна ковдра зашуршала з сухим, гучним рухом у тиші кімнати.

— Марто, ти чого там взагалі стоїш посеред ночі? — Його низький голос у нічній тиші прозвучав занадто глухо й хрипко, майже як тихе ричання спросоння. — На вулиці ж холодно вже. Залізь швидко назад під ковдру.

— Я просто дивлюся у двір, — тихо, майже пошепки сказала вона, так і не повертаючись обличчям до ліжка.

— Та на що там зараз дивитися? Там темно, як у глухому підвалі. Іди вже сюди, кажу тобі.

Він упевнено протягнув свою велику руку вперед через ліжко, міцно схопив її пальцями за самий край білої бавовняної футболки й легким, але дуже сильним рухом потягнув назад до себе. Марта слухняно впала поруч із ним на матрац, миттєво заплутавшись ногами в широкій ковдрі. Данило відразу ж міцно обійняв її ззаду усім тілом, надійно притиснувши її спину до своїх великих гарячих грудей. Його важке підборіддя зручно вперлося їй прямо між лопатки, і від цього спокійного, впевненого фізичного тиску той гидкий черв'ячок паніки, який стільки днів поспіль виснажував її зсередини, нарешті повністю затих і зник. Великий світ навколо зовсім не згорів за цю коротку ніч. Офіс компанії не розвалився без її присутності. Новий контракт спокійно лежав на столі у старшого юриста Ігоря. Абсолютно все в цьому житті було на своїх правильних місцях, навіть без її щоденних списків, планів та Notion.