Розділ 13: Грецький вузол

У вівторок зранку старий офісний кондиціонер у довгому коридорі компанії здох остаточно й безповоротно. Повітря навколо відразу застигло, ставши густим, нерухомим і важким, наче теплий кисіль. У ньому чітко відчувався неприємний присмак сухого пилу та дешевого сірого лінолеуму на підлозі, який від сильної літньої спеки почав виділяти свій специфічний хімічний запах розігрітої гуми. Марта сиділа за своїм великим робочим столом, повністю розстебнувши верхній невеликий ґудзик на комірі своєї строгої шовкової блузки. Перед нею лежав абсолютно чистий, новий блокнот у цупкій обкладинці. На білих сторінках не було жодної звичної таблиці чи робочого графіка — лише кілька кривих, хаотичних ліній, які вона машинально й повільно вивела кульковою ручкою, поки просто сиділа й слухала монотонний гуркіт міської вулиці за відчиненим вікном.

Телефон на столі раптом завібрував так різко й несподівано, що тонка ручка миттєво вискочила з її пальців і з тихим звуком покотилася по гладкому полірованому дереву стільниці. На великому екрані яскраво блимало лише одне коротке ім'я: «Оксана».

Марта спокійно зсунула пальцем повзунок блокування, заздалегідь очікуючи від подруги чергової порції весільного сиропу, довгих обговорень деталей свята чи нових історій про смачні грецькі персики, які вони купували на відпочинку.

— Так, Оксан, я слухаю тебе.

— Марто, Артем терміново летить у Київ, — голос подруги в слухавці зараз не просто помітно тремтів, він буквально сипався від сильної паніки та хвилювання. На задньому плані в її кімнаті щось дуже голосно й дзвінко брякнуло — наче велика металева кришка від каструлі з усього розмаху впала на кахельну підлогу кухні. — Все-таки ті його колишні партнери по бізнесу… Вони не заспокоїлися і подали новий зустрічний позов. Наші юристи кажуть, що якщо він особисто зараз не з’явиться на це засідання, у нього можуть просто відсудити й забрати всю його частку в логістичному центрі. Він уже швидко взяв квиток на вечірній рейс із Салонік, зараз збирає речі.

Марта від цих слів абсолютно автоматично, на рівні старих рефлексів керівника, випрямила спину. Нога, яка до цього моменту ліниво й розслаблено погойдувалася в туфлі на підборах, миттєво завмерла на місці. Вона чітко відчула, як у крові звично, гаряче й дуже знайомо піднявся чистий адреналін. Стара Марта — та сама жінка з готовим планом «Б» у зубах та списком потрібних людей на будь-який випадок — уже б прямо в цю секунду відкривала на комп'ютері повну базу своїх робочих контактів.

— Так, давай без паніки, — чітко, швидко й холодно, як на важливій нараді з директорами, заговорила Марта. — Хто суддя за цією справою? Який саме районний суд у Києві веде розгляд? У мене є хороші особисті виходи на юридичний департамент їхнього міністерства, ми можемо спробувати заблокувати весь розгляд справи через першу ж формальну помилку в самому позові…

— Марто, будь ласка, зупинись! — майже крикнула Оксана у відповідь, і в трубці стало дуже виразно чути її важке, нерівне й переривчасте дихання. — Я ж взагалі не для того тобі зараз дзвоню, почуй мене. Артем мені суворо заборонив когось смикати чи просити про допомогу. Він прямо сказав, що це виключно його брудна білизна і він сам її повністю випере, без чужих людей. Я просто… я залишаюся тут зовсім сама ще на цілих чотири дні. У цьому величезному, напівпорожньому будинку біля самого моря. Мені просто банально страшно тут самоті вночі, розумієш? Тут дерев'яні віконниці дуже голосно риплять від морського вітру, так, наче хтось чужий постійно ходить по терасі.

Марта раптово замовкла, осікшись на пів слові. Її рука з ручкою так і залишилася висіти в повітрі прямо над чистим аркушем паперу. Вона зрозуміла, що знову наступила на ті самі старі граблі, до яких звикла за роки керівництва — спробувала миттєво вирішити чужу людську проблему сухими цифрами, діловими зв'язками та терміновими дзвінками, коли людині на іншому кінці дроту було потрібно зовсім інше. Просте людське співчуття. У повітрі кабінету в цей час пахло гарячим папером, який щойно вийшов з принтера, та гірким кавовим чадом із загального коридору.

— Ти точно не помреш там сама за ці чотири дні, Оксан, — тихо, дуже помітно намагаючись пом'якшити свій зазвичай залізничний робочий голос, сказала Марта. — Купи собі ввечері того солодкого місцевого вина, про яке ти мені так захоплено писала в повідомленнях. Міцно зачини всі вікна в будинку на засуви. Артем прилетить у Київ, швидко дасть їм усім там по голові й відразу повернеться назад до тебе. Він же у тебе справжній танк, сама знаєш.

— Знаю, — в трубці почувся короткий, тихий шмиг носом, подруга трохи заспокоїлася від її тону. — Просто тут раптом стало так неймовірно тихо без нього. Я вже зовсім відвикла від цієї порожньої тиші навколо. Дякую тобі, Мартусь, що вислухала. Ти сама сьогодні ввечері будеш зустрічатися з Данилом?

— Чесно — не знаю, — так само чесно й без прикрас відповіла Марта, дивлячись на розмазану чорну чорнильну пляму у своєму блокноті. — Ми взагалі не складали жодного графіка чи плану зустрічей на сьогоднішній день.

— Ого. Світ точно міняється, якщо ти живеш без планів, — Оксана в слухавці спробувала тихо засміятися, але цей звук вийшов доволі слабким і втомленим. — Добре, бувай, мені пора йти, треба йому хоча б чисті сорочки в дорогу швидко зібрати в чемодан.

Марта повільно опустила телефон назад на стіл. Її погляд автоматично впав на вхідні двері. Там уже стояв Ігор, старший юрист, міцно тримаючи в руках дві великі картонні папки, які були неакуратно перев'язані товстою суровою ниткою. Від нього, як і завжди після перекурювання, дуже сильно пахло густим тютюновим перегаром і старою м'ятною гумкою, яка вже давно повністю втратила свій первісний смак.

— Ну що, керівництво, які будуть вказівки? — Ігор звичним рухом голови кивнув на принесені папки. — Там по Тернополю обласна податкова нам новий позаплановий аудит призначила. Будемо прямо зараз сідати й разом писати детальний план захисту, чи ти мені знову скажеш, що «наш світ від цього не згорить»?