Розділ 9: Офісний трибунал

О третій годині дня літнє сонце палило крізь великі вікна офісу так сильно, що тонкі білі жалюзі в кабінеті Марти нагрілися до межі й почали видавати специфічний, дуже стійкий і неприємний запах гарячого дешевого пластику та сухого паленого пилу, який накопичився на них за весну. Старий кондиціонер, встановлений прямо над вхідними дверима, натужно й голосно свистів на максимальній потужності, вібруючи всім своїм корпусом, але реального толку від його роботи в таку спеку було дуже мало — прохолода просто розчинялася в розпеченому повітрі кімнати. Марта сиділа у своєму великому шкіряному кріслі, повністю підібгавши під себе одну ногу в штанах. Це теж було грубим і неприпустимим порушенням усіх її колишніх суворих офісних догм, правил ділового етикету та звичного робочого розпорядку, якого вона ретельно дотримувалася роками.

Перед нею на гладкій поверхні столу лежав повністю роздрукований на білих аркушах новий контракт з тими самими кострубатими рукописними правками Данила, які він залишив на останній сторінці документа. Синя паста кулькової ручки, якою він писав поспіхом, ще не встигла остаточно просохнути на цупкому папері й тепер трохи розмазалася сірими лініями під пучками її пальців, коли вона торкалася тексту.

Важкі двері кабінету раптом відчинилися взагалі без попереднього стуку. У кімнату швидко зайшов Ігор, старший юрист компанії — сухий, високий і сивий чоловік із вічним незадоволеним і кислим виразом на обличчі, від якого завжди дуже сильно й характерно пахло залежаними міцними сигаретами, які він курив на сходах, та дешевими м'ятними льодяниками з аптеки. Він з усього розмаху кинув на стіл перед Мартою важку пластикову папку-швидкозшивач. Папка впала з таким різким і гучним звуком, наче в тиші кабінету спрацювала справжня гільйотина.

— Марто, це що взагалі таке, я тебе питаю? — Ігор з обуренням ткнув своїм вказівним пальцем прямо в розмазаний синій рядок на папері. Його ніготь був помітно жовтуватим від багаторічного вживання тютюну. — Який ще в біса пункт 14.4 у серйозному договорі? Яка така «гаряча кава без цукру» в офіційних обов'язках сторін? Ти взагалі добре розумієш, що це офіційний юридичний документ, який потім безпосередньо йде на перевірку в податкову інспекцію та в наш головний офіс у Києві? Якщо там, нагорі, керівництво це побачить, вони ж подумають, що ми тут на місці всі колективно з'їхали з глузду на фоні цієї аномальної літньої спеки і просто займаємося дитячими забавками замість реального бізнесу.

Марта абсолютно спокійно, повільно підняла голову й подивилася на нього знизу вгору. Раніше, ще якихось кілька днів тому, вона б уже точно влаштувала йому жорсткий робочий рознос за те, що він дозволяє собі заходити до керівника в кабінет без стуку, а потім довго, детально, з чіткими посиланнями на конкретні статті закону та пункти внутрішнього регламенту, пояснила б йому, як саме можна технічно обійти будь-яку юридичну колізію чи складність у документах. Але сьогодні їй було просто неймовірно ліниво цим займатися. Усі ці паперові суперечки раптом втратили для неї будь-який сенс.

— Ігоре, просто підготуй зараз два примірники цього документа в остаточній редакції, — дуже тихо, рівним голосом сказала вона, навіть не змінюючи своєї розслабленої пози в кріслі й не опускаючи підібгану ногу на підлогу. — Один оригінал віддаси йому на руки, один залишається у нас в архіві. І все.

— Ти що, серйозно здуріла через цей проєкт? — Юрист від подиву аж окуляри в тонкій металевій оправі на самий кінчик носа зсунув, уважно вдивляючись у її спокійне обличчя. — Марто, ти ж у нас завжди була залізна, тебе нічим не можна було пробити. Ти за цей конкретний проєкт Данилу ще якихось три тижні тому на спільних нарадах горло була готова перегризти за кожен нещасний відсоток у логістичних схемах та за кожну гривню бюджету. А зараз ти власноруч підписуєш оце… оце повне юридичне неподобство і цирк?

— Так, підписую, — вона спокійно протягнула руку, взяла зі столу першу-ліпшу ручку — звичайну, найдешевшу пластикову капілярну ручку за кілька гривень, а не свій фірмовий дорогий Parker у шкіряному футлярі — і впевнено, дуже розмашисто поставила свій великий робочий підпис прямо під кривими синіми каракулями Данила на сторінці. — Світ точно не перевернеться через один такий неформатний і дивний пункт у договорі, Ігоре. Повір мені на слово. І Київ від цього не згорить, і податкова не закриє нашу фірму. Все, забирай папери й іди працюй далі.

Коли за обуреним і розгубленим юристом нарешті тихо зачинилися важкі двері кабінету, Марта з полегшенням повністю відкинулася назад на високу спинку свого крісла. Шкіра сидіння від тривалої спеки в кімнаті неприємно й липко прилипла до її лопаток крізь тонку тканину літньої блузки. Вона повільно підняла руки й уважно подивилася на свої долоні та пальці. Вони більше взагалі не тремтіли, як це часто бувало раніше після важких розмов з підлеглими. Вперше за довгі, важкі місяці безперервної роботи в неї всередині не було цього звичного, виснажливого відчуття, що вона самотужкою тримає на своїх плечах величезний шматок важкої бетонної плити, яка от-от трісне від напруги й роздавить її остаточно. Позаду була тиша, а попереду — спокійне літо.