Розділ 5: Консиліум у дзеркалі

Марта сиділа на білій пластиковій кришці унітаза в тісному туалеті кав'ярні, підібгавши під себе ноги. Шкіряні туфлі були повністю мокрими, наскрізь просякли водою ще на перехресті, і тепер неприємно тиснули в пальці, залишаючи на шкірі вологе відчуття холоду. Простір навколо був крихітним. Тут густо й приторно пахло дешевим лавандовим освіжувачем, який лише частково маскував різкий запах хлорки та важку, застійну сирість, що йшла від старої вентиляційної решітки під стелею. Вентилятор надривно гудів, вібруючи в стіні.

На колінах у Марти лежав телефон. Його екран був повністю заляпаний дрібними, щільними краплями зливи, через які цифри й розмиті іконки сповіщень здавалися кутастими. Вона тримала апарат біля вуха обома руками, судорожно притискаючи його до щоки, наче це був не просто шматок пластику й електроніки, а кисневий балон, від якого залежав кожен її наступний подих. Пальці злегка тремтіли, залишаючи на корпусі вологі сліди.

— Катю, він просто взяв і переписав контракт, — швидко, майже без зупинок, ковтаючи закінчення слів і задихаючись від власного темпу, шепотіла Марта в трубку. Вона боялася, що її почують за тонкими дверима кав'ярні. — Ти просто не розумієш, що сталося. Він вписав туди пункт про каву. Прямо посеред сторінки, звичайною синьою кульковою ручкою, кострубатим почерком. Він просто перекреслив два тижні моєї роботи. Він забрав у мене юридичний відділ і вписав туди себе, розумієш? Одноосібно. Я не знаю, що йому говорити, коли вийду. У мене в голові зараз абсолютно порожньо, як у повністю вичищеному жорсткому диску після форматування. Жодної тези. Жодного логічного аргументу. Жодного заготовленого жарту, щоб згладити цю дурість. Нічого.

З динаміка донісся короткий, але дуже гучний хрускіт. Катя на тому кінці дроту явно сиділа на своїй затишній кухні й абсолютно не поспішала. Вона доїдала залишки якихось твердих грецьких екологічних сухариків, які завжди купувала в лавці здорового харчування. На задньому плані монотонно й сильно шуміла вода в раковині — Катя, схоже, паралельно мила посуд або фрукти.

— Марто, втихомирся і перестань так часто дихати, — спокійно, навіть трохи ліниво сказала Катя. В її голосі чітко почулося характерне чавкання, коли вона проковтнула сухарик. — Ти зараз звучиш не як залізна леді, а як звичайна, нормальна людина, у якої вперше за сорок років життя сталося банальне коротке замикання в системі. Те, що ти зараз відчуваєш, називається просто — «почуття». Звичайні людські емоції. Перестань судорожно шукати якусь статтю в цивільному кодексі, яка це регулює або пояснює. Її там немає.

— Я не можу вийти туди до нього просто так, у такому стані! — Марта з досадою стукнула кулаком по своєму коліну. Від цього удару цупка тканина штанів, яка встигла намокнути під зливою, видала глухий, неприємний вологий звук. — Ти б себе побачила на моєму місці. Я зараз виглядаю як справжній потопельник, якого щойно витягли з річки. Тонка блузка від води стала майже прозорою, прилипла до тіла, а туш повністю потекла чорною плямою під праве око. Якщо я зараз повернуся за столик і просто сяду навпроти… про що мені з ним взагалі говорити? Знову про логістику? Про графіки поставок? Чи, може, про погоду за вікном потеревенити?

— Розкажи йому, як сильно ти насправді ненавидиш ту жахливу сіру сукню з весілля Оксани, яку ти змушена була терпіти цілий день, — Катя важко зітхнула в трубку, і звук води в її слухавці нарешті припинився, змінившись шурхотом рушника. — Розкажи, як минулого тижня ти прийшла додому вночі й з’їла солодкий еклер прямо на підлозі в кухні, бо не було сил навіть сісти на стілець. Змий уже нарешті оцю свою залізобетонну маску ідеального керівника, психопатко, і будь просто живою жінкою. Він прийшов у цю кав'ярню не до твого ідеально розписаного Notion чи робочих планів. Він прийшов до тебе. Все, бувай, мені пора класти трубку, бо у мене глиняна маска на обличчі вже засихає і стягує шкіру.

У трубці миттєво пішли короткі, байдужі гудки. Марта ще кілька секунд тримала телефон біля вуха, а потім повільно опустила руку вздовж тіла.

Вона важко піднялася з унітаза, відчуваючи, як затерпли ноги, підійшла до фаянсової раковини й подивилася на себе в кругле дзеркало в простій пластиковій рамі над умивальником. Різке, холодне світло люмінесцентної лампи було абсолютно безжальним. Воно не приховувало нічого: підкреслювало глибоку синяву під очима від хронічного недосипу і хворобливу блідість шкіри. Одне довге пасмо волосся повністю розкрутилося від вологи й висіло мокрою, темною бурулькою вздовж правої щоки.

Марта повернула важкий кран. Включилася холодна вода, і з раковини відразу вдарив стійкий запах іржі та заліза. Вона зачерпнула повні жмені цієї крижаної води, притиснула її до обличчя раз, потім другий, ретельно змиваючи залишки чорних ручаїв туші, що в’їлися в шкіру під очима. Вода стікала по шиї за комір блузки, змушуючи її здригатися.

Вона навіть не глянула на сушарку для рук. Той старий апарат лише гудів, як скажений літак на зльоті, видавав струмінь ледь теплого повітря і неприємно пахнув горілим пилом. Марта просто відірвала шматок сірого паперового рушника з диспенсера і притиснула його до обличчя. Дешевий папір відразу розповзся в її мокрих пальцях на дрібні, сірі катишки, які прилипли до шкіри. Їй довелося знімати їх нігтями, дивлячись на своє відображення.

Коли вона нарешті штовхнула важкі дерев'яні двері туалету й вийшла в невелику залу кав'ярні, офіціант у чистому фартуху якраз обережно ніс до їхнього кутового столика свіжий керамічний чайник. У повітрі зали, змішуючись із запахом мокрого одягу нечисленних відвідувачів, стояв густий, солодкий аромат завареного чебрецю та диких ягід.

Данило сидів спиною до вікна, за яким стіною лив дощ. Він не повернувся на звук дверей і не дивився в її бік. Він повільно, зосереджено крутив у великих пальцях її маленький срібний ключик на тонкому дротику. Марта сама не помітила, як кілька хвилин тому, в пориві паніки, зняла цей ланцюжок із шиї й залишила його на темному дереві столу — прямо поруч із мокрим, пітими краплями контрактом, де синіли виправлення, зроблені його рукою.