Розділ 3: Зворотний відлік хаосу

Наступний ранок у місті почався для Марти з того, що вона вперше за дуже довгий час банально й абсолютно безпорадно проспала. Вперше за останні чотири роки її чіткий внутрішній будильник, який був заздалегідь налаштований на шосту годину нуль-нуль ранку, дав сильний збій. Вона повільно відкрила очі лише о пів на восьму, коли яскраве ліпневе сонце вже щосили палило крізь тонку білу тюль на вікні, залишаючи на старому дерев'яному паркеті гарячі жовті смуги світла. У квартирі було душно, виразно пахло розігрітим від спеки пластиком від давно вимкненого кондиціонера та сухою кавовою гущею, що лишилася в кавоварці ще з минулого тижня.

Замість того, щоб миттєво підірватися з ліжка, як вона робила зазвичай, і судорожно бігти у ванну змивати залишки вчорашньої туші, Марта продовжувала просто лежати на спині. Важка літня ковдра зараз здавалася їй занадто непідйомною, а власні ноги — повністю налитими важким свинцем від утоми. Раптом чорний телефон на нічній тумбочці завібрував — коротко, сухо й вимогливо. Це був робочий офісний чат.

«Марто, де брендбук по новому об'єкту? Клієнт уже рве і метає, а юристи досі не погодили третій важливий пункт контракту».

Вона мовчки подивилася на цей екран, що світився, і… спокійно перевернула телефон екраном донизу, прямо на дерев'яну поверхню тумбочки. По спині від цього руху відразу прокотився неприємний холодний і липкий піт. Це було для неї зараз схоже на якийсь справжній, свідомий злочин. Наче вона власноруч, посеред білого дня, взяла й підпалила свій ідеально вибілений, чистий офіс разом з усіма документами.

У свій офіс вона прийшла лише о десятій годині ранку. Прийшла без своєї звичної ідеальної укладки, з мокрим волоссям, яке поспіхом зібрала в один жорсткий пучок на потилиці, зафіксувавши його першою-ліпшою шпилькою. У важкому повітрі довгого коридору виразно пахло якимось дешевим миючим засобом для лінолеуму й перепаленим тостом із туалету вищого керівництва. На її робочому столі вже лежала товста папка з новими правками від Данила. Він не просто прислав якісь дрібні зауваження — він повністю, кардинально перекроїв усю їхню спільну стратегію розвитку, фактично змістивши Марту з позиції одноосібного лідера цього великого проєкту.

— Він особисто приніс це сюди рівно о дев'ятій ранку, — тихо шепотіла секретарка Аня, постійно й лякливо озираючись на вхідні двері, наче Данило досі стояв там за рогом коридору. Від самої Ані зараз сильно тхнуло м'ятною жуйкою і якимось заспокійливими лавандовими краплями. — Сказав мені прямо на рецепції, що якщо ви категорично не згодні з цими умовами — можете спокійно анулювати цей договір. Марто, що нам робити, він же просто забирає під свій контроль наші головні регіональні філії? Що тепер робити?

Марта повільно сіла в своє шкіряне крісло. Висока спинка при цьому неприємно й голосно рипнула на весь кабінет. Цупкий папір під її пальцями був свіжим, він ще пахнув гарячим тонером від офісного принтера, який щойно закінчив роботу. Данило цим документом бив по найболючішому для неї місцю — по її багаторічній абсолютній владі в компанії. Це був його відкритий і дуже сміливий хід у їхній тривалій німій війні: або вона нарешті погоджується грати з ним на рівних умовах, як партнери, або вона просто йде геть із цього бізнесу.

Тонкі пальці Марти так сильно стиснулися на пластиковій ручці, що матеріал аж хруснув у долоні. Вона вже відкрила була рота, щоб голосно наказати секретарці терміново викликати начальника юридичного відділу й готувати офіційну позовну заяву до суду, як раптом телефон у кишені її піджака буквально розридався настирливою, дуже гучною мелодією дзвінка. На екрані великими літерами блимало: «Оксана. Греція».

Марта швидко зсунула пальцем повзунок приймання дзвінка:

— Оксано, привіт, яраз дуже зайнята, у мене тут на роботі зараз справжній...

— Марто… — з маленької трубки донісся зовсім не знайомий дзвінкий голос подруги, а якесь сухе, хрипке й перелякане сичання, яке постійно перебивалося далеким шумом морського прибою та сильного прибережного вітру. — Марто, у нас тут усе полетіло до біса. Абсолютно все.

У Марти всередині від цих слів усе моментально захололо, а серце зробило важкий удар. Вона відразу випрямилася в кріслі, автоматично й звично включаючи свій професійний режим зачистки будь-яких криз:

— Так, зачекай, що саме сталося? Де зараз Артем?

— Його банківські рахунки… якісь його колишні партнери по бізнесу заблокували повністю все через старий судовий позов, про який ми й забули. Жодна картка зараз не працює, готівки немає. Нас із цього готелю через дві години офіційно виселяють на вулицю за несплату. Артем зараз просто оре на когось по телефону за зачиненими дверима в номері, намагається щось вирішити. Мені дуже страшно, Марто. Я взагалі не знаю, що нам робити, у мене з собою в сумці є тільки тридцять євро готівкою і більше нічого…

— Так, Оксано, тихо. Послухай мене уважно, — Марта вже на автоматі тягнулася своєю лівою рукою до робочого столу, де лежала друга сім-картка, в голові швидко прораховуючи, кому саме з київських знайомих банкірів їй треба дзвонити в першу чергу, щоб зняти блок. — Я зараз швидко перерахую тобі необхідні гроші на наш транзитний рахунок. Прямо зараз знайду контакти нашого консула в Афінах, він мій давній боржник по одній справі. За годину вас обох перевезуть у нормальне безпечне місце. Не панікуй, я зараз усе це самостійно закрию.

— Ні! — раптом дуже голосно й різко крикнула Оксана в слухавку. Звук був таким несподіваним, що Марта аж мимоволі відсторонилася від телефона. На тому кінці дроту щось важке з глухим звуком гримнуло об каміння — схоже, Оксанка в повній паніці просто впустила свої сонцезахисні окуляри на прибережну гальку. — Не треба всього цього робити, Марто. Не дзвони нікому, прошу тебе, зупинись.

— Оксано, ти там що, зовсім здуріла від сонця? Вас обох зараз просто викинуть на вулицю з речами в чужій країні без копійки грошей!

— Артем… він сказав, що він сам усе вирішить найближчим часом. Він уже підняв на ноги своїх київських юристів, вони працюють. Я просто… я просто сильно злякалася в першу хвилину і дуже хотіла почути твій спокійний голос. Мені зараз взагалі не потрібен твій черговий геніальний антикризовий план, Марто. Мені потрібно було лише, щоб ти просто по-людськи сказала мені, що все обов'язково буде добре. Що ми просто не помремо тут на цьому пляжі.