РОЗДІЛ 13

Саме в цей момент, коли Горен уже був готовий або знову почати сваритися, або нарешті скоротити дистанцію до нуля, у двері просунувся ніс Магістра Еліаса.

— Я знайшов! — вигукнув він, ввалюючись у кімнату з купою пильних сувоїв. — Ярино, я знайшов «Дзеркало Хортиці»!

Ярина й Горен миттєво відскочили один від одного, як підлітки, яких застукали за курінням за школою.

— Магістре, ви вмієте входити вчасно, як податкова інспекція, — пробурмотіла Ярина, поправляючи волосся. — Що ви там знайшли?

— Ви потрапили сюди через Пульсацію Світів, — збуджено відповів Еліас, розкладаючи папери просто поверх їхнього списку підозрюваних. — Ваш дуб на острові — це «близнюк» нашого Старого Древа в центрі замку. Вони резонують. Кожні сто років шари стикаються. Якщо я правильно розрахував, через три дні буде пік. Я зможу відкрити прохід. Ви повернетеся до свого «Запоріжжя», до своїх «піц» і «какао».

У кімнаті запала тиша.

Горен повільно підвівся. Його обличчя знову почало застигати, повертаючи знайому гранітну маску, яку Ярина так уперто намагалася розбити.

— Три дні? — тихо перепитав він. — Всього три дні?

— Так! — радісно підтвердив Еліас, не помічаючи напруги. — Нам пощастило. Інакше довелося б чекати наступного століття. Пані Ярино, ви скоро будете вдома!

Ярина подивилася на Горена. Його очі були холодними, але в глибині ховався такий біль, що її професійна витримка дала збій. Дивний клубок підкотив до горла. Ще вчора вона мріяла про нормальну каву і гарячий душ, а сьогодні думка, що вона більше ніколи не почує цей нестерпний сміх «гранітного лорда», здавалася катастрофою.

— Це… чудові новини, Магістре, — сказала вона, хоча голос звучав зовсім не весело. — Але в нас тут зрадник, Туманний розлом і підліток, який тільки почав оживати. Я не можу просто піти.

— Ти маєш піти, — різко обірвав її Горен. — Це не твій світ. Ти сама казала: ти тут — помилка системи. Ми розберемося самі.

Він розвернувся й вийшов із кабінету, гримнувши дверима так, що зі стелі посипався пил століть.

— Ну от, — втомлено видихнула Ярина, сідаючи на стілець. — Магістре, ви щойно вимкнули світло в кінці тунелю. У вас випадково немає в сувоях розділу «Як не закохатися в пацієнта за три дні до депортації»?

Еліас поправив монокль і сумно подивився на неї.

— На жаль, пані… на це питання навіть магія не має відповіді.

Двері комори піддалися з важким стогоном, і картина всередині змусила б здригнутися навіть досвідченого патологоанатома.

Ульріх, колись тихий і непомітний старий, тепер стояв у центрі кола, що світилося гнилим жовтим світлом. У його тремтячих руках було те саме дзеркало — воно пульсувало, випльовуючи в повітря клуби задушливого Туману.

— Ульріху, зупинись! — Горен вихопив меч, але старий лише божевільно зареготав. Його очі були затягнуті тією самою білою плівкою.

— Вони обіцяли мені спокій! — прохрипів управитель. — Жодного болю в суглобах, жодного страху, тільки тиша Туману! Ельфи дають те, чого ти не зміг, хлопчиську!

Все сталося за частку секунди.

Ульріх різко розвернув дзеркало в бік Ярини. Сніп темної енергії, схожий на чорну блискавку, вирвався з артефакту.

Ярина встигла лише подумати: «Ну ось і закінчилася моя приватна практика», як Горен потужним ривком відштовхнув її вбік, за барила з вином, а сам збив старого з ніг.

Дзеркало випало з рук Ульріха і, прокотившись підлогою, жалібно задзвеніло.

Магістр Еліас, який, виявляється, задихаючись біг за ними, миттєво накинув на артефакт важку освячену тканину. Світло згасло. Туман почав розсіюватися, залишаючи по собі лише запах старої цвілі.

Ульріха, який тепер скиглив і знову здавався просто немічним дідом, підхопила варта Брока, що саме нагодилася на галас.