РОЗДІЛ 12

— Так, Варісе, давай ще раз, — Ярина гризла кінчик олівця, який уже майже стерся. — Ми з’ясували, що зрадник — не Брок. Брок занадто прямолінійний, щоб плести інтриги. Він би просто викликав твого батька на дуель і програв би, бо твій тато, судячи з портретів, був тим ще «міцним горішком».

Варіс кивнув і вивів на папері фігуру Брока з підписом: «Шумний».

— Еліас? — Ярина примружилася. — Він, звісно, буркотун, але так любить свої книжки, що навряд чи впустив би Туман, який їх псує. Хіба що зрадник пообіцяв би йому бібліотеку з вічним світлом без потреби міняти свічки.

Варіс похитав головою й намалював Еліаса, який спить на книжці. А потім його рука раптово зупинилася. Він почав виводити щось дуже дрібне. Це були… ключі. Велика зв’язка ключів, які носив на поясі старий управитель комор, тихоня Ульріх, якого всі вважали майже частиною меблів замку.

— Ульріх? — здивувалася Ярина. — Той дідусь, який постійно скаржиться на ревматизм і приносить мені зайві яблука?

Варіс швидко закивав і додав нову деталь: біля Ульріха стояла ще одна постать — вища, загорнута в плащ. Вона передавала йому не золото, а… дзеркало. Точно таке, про яке згадував Еліас.

— Оце так поворот, — прошепотіла Ярина. — Схоже, наш управитель відкривав не лише комори. Він відкривав двері між світами.

У цей момент у двері постукали. Це був Горен. Він зайшов, не знімаючи обладунків, і кімната одразу стала тіснішою від самої його присутності.

— Еліас каже, що все готово на завтрашній вечір, — сказав він, дивлячись кудись у вікно, аби тільки не в очі Ярині. — Твої речі… Марта вже спакувала?

— Які речі, Горене? У мене з собою був тільки телефон без зарядки й пачка серветок, — Ярина підвелася і підійшла до нього впритул. — Ти справді хочеш, щоб я пішла, не закінчивши це? Подивися, що намалював Варіс.

Вона тицьнула йому малюнок під ніс. Горен уважно вдивився в деталі. Коли він побачив дзеркало в руках управителя, його щелепа напружилася так, що почувся тихий скрип.

— Ульріх служив моєму батькові тридцять років, — процідив він.

— А психологія каже, що тридцять років — чудовий термін, щоб накопичити образу за те, що тебе вважають просто «ключником», — Ярина поклала руку йому на плече. — Горене, подивися на мене. Ти знову вмикаєш режим «я все зроблю сам». Але завтра я піду. Давай хоча б цей останній вечір проведемо як команда. Без твого гранітного щита.

Горен нарешті опустив погляд на неї. Його очі були наповнені такою сумішшю розпачу й ніжності, що Ярина відчула, як її власна впевненість дає тріщину.

— Я не знаю, як бути Лордом у світі, де немає тебе, — раптово зізнався він.

Це прозвучало настільки прямо й по-дитячому щиро, що в Ярини перехопило подих.

— Ти прийшла і все зламала. Ти навчила моїх людей кричати, мого брата — малювати, а мене… — він замовк і торкнувся її щоки. — Мене ти навчила боятися того, що ти підеш.

— Тоді не дай мені піти, не розкривши цю справу, — прошепотіла вона, накриваючи його долоню своєю. — У нас є одна ніч, щоб знайти управителя й дізнатися, хто стоїть за ним.

Вони вирішили діяти хитро. Горен оголосив, що йде на вежі перевіряти пости, а Ярина під виглядом «вечірньої прогулянки для зняття стресу» попрямувала до комор.

— Горене, — прошепотіла вона, коли вони кралися темним коридором, — якщо ми зараз знайдемо його і виявиться, що він просто крав ковбасу, а Варіс так метафорично це зобразив, я буду дуже сміятися.

— Ярина, ти можеш хоч хвилину бути серйозною? — буркнув він, хоча вона помітила, як він ледь стримує усмішку.

— Ні. Серйозність — це твій профіль. Я працюю за спеціальністю «іронічна підтримка в умовах середньовічного детективу».

Вони зупинилися біля важких дверей комори. Усередині було тихо, але з-під щілини пробивалося дивне жовтувате світло — таке саме, як у Туману.

— Горене, перестань так дивитися на цей список підозрюваних. Ти в ньому дірки пропечеш, — Ярина безцеремонно відсунула важкий фоліант і поставила на стіл дві склянки настоянки м’яти. — Давай по фактах. Хто мав доступ до воріт, знав, де будуть твої батьки, і при цьому не виглядає як явне втілення зла?

Горен потер скроні.

— Усі мої люди вірні. Брок був зі мною в поході. Еліас… він був у бібліотеці.

— «Усі вірні» — це найпопулярніша епітафія на цвинтарі наївних політиків, — Ярина підсунулася ближче, випадково торкнувшись коліном його ноги.

Обидва на мить завмерли. Повітря знову стало густим і електричним, як перед грозою.

— У моєму світі кажуть: шукай того, кому це вигідно. Кому заважав твій батько?

Горен подивився на її руку, що лежала на столі, а потім — знову на неї. Його голос став на тон нижчим:

— Ти дуже небезпечна жінка, Ярино. Ти змушуєш мене сумніватися в речах, які були моєю основою. І ти… — він зробив паузу, — ти сидиш занадто близько.

— Це називається встановленням рапорту, Горене. Довіра на тілесному рівні, — вона підморгнула, хоча серце вже вибивало дріб. — Але якщо ти боїшся, що я тебе «зачарую», пізно. Ти вже засміявся вчора — захист знято.