РОЗДІЛ 9

Сніданок відбувався у малій залі. Горен сидів на чолі столу з таким виглядом, наче не кашу їсть, а підписує смертний вирок. Варіс колупав ложкою в мисці, намагаючись стати частиною меблів.

Ярина зайшла, поправляючи сукню, яка все ще здавалася їй костюмом для рольових ігор.

— Ну що, кавалерія, як настрій? — бадьоро запитала вона, сідаючи між братами. — Горене, розслаб обличчя, а то в тебе на лобі зараз вени лопнуть від важких думок. Це сніданок, а не військова рада.

Горен повільно підняв погляд.

— Ярино, я намагаюся встановити контакт із братом, як ти радила.

— Ти не «контакт встановлюєш», ти на нього полюєш, — вона відібрала у Горена ніж, яким він надто енергійно різав хліб. — Варісе, привіт. Не звертай уваги на брата, у нього сьогодні режим «суворий володар» активований за замовчуванням.

Варіс ледь помітно посміхнувся кутиком губ, але одразу сховався за кубком.

— Горене, — Ярина повернулася до старшого, — скажи мені, у вас тут прийнято тільки мовчати про подвиги чи можна просто обговорити, що це за гидоту нам сьогодні подали на гарнір? Це овес чи тирса з кабінету Еліаса?

— Це традиційна каша воїнів! — обурився Горен.

— Ага, тепер я розумію, чому вони такі злі й постійно хочуть когось зарізати. Я б теж хотіла, якби мене цим годували щоранку.

Ярина помітила, що Варіс малює пальцем на пролитому молоці якісь закарлючки.

— Слухай, Варісе, — вона підсунулася ближче, ігноруючи важке зітхання Горена. — Твій брат учора намагався допитати мене про мій світ. Знаєш, що його найбільше вразило? Не літаки й не машини, а те, що в нас можна просто замовити піцу, і тобі її принесе чувак у жовтій куртці. Він вирішив, що жовта куртка — це обладунок елітного ордену.

Варіс раптом підняв очі на Горена. У них промайнув щирий подив.

— Я такого не казав! — втрутився Горен, хоча вуха в нього злегка почервоніли.

— Казав-казав, просто твоїми словами це звучало як «таємничі гінці в сонячних шатах», — підморгнула Ярина хлопцю. — Варісе, якщо він тебе дістає своїми уроками фехтування, просто малюй йому на щиті котиків. У воїнів у котиків не стріляють — погана прикмета.

Варіс не витримав і тихо хмикнув. Це був майже сміх. Горен завмер, тримаючи ложку в повітрі.

— Бачиш? — шепнула Ярина Горену. — Контакт — це не коли ти питаєш «Як справи?», а коли ви разом тролите ситуацію. До речі, Брок сьогодні обіцяв показати мені, як ви тут тренуєтеся. Сподіваюся, він не буде так сильно напружуватися, як ти, а то я не витримаю стільки тестостерону на квадратний метр.

Горен знову нахмурився.

— Брок надто багато говорить останнім часом. Тобі не здається, що гувернантка не має обговорювати сніданки з капітаном варти?

— Ой, Горене, — Ярина потягнулася за яблуком. — Ревнощі тобі не пасують. Вони роблять твій профіль занадто гострим. Краще розкажи Варісу, як ти вчора злякався мого «антисептика».

Після сніданку, де Горен ледь не подавився кашею від ревнощів, Ярина вирішила, що замок занадто довго жив у депресії. Вона вийшла на тренувальне поле, де Брок якраз вигукував команди гвардійцям. Марта дріботіла поруч, намагаючись не впустити кошик із «лікувальним зіллям» (яке насправді було просто яблуками та м’ятою).

— О, капітане! — гукнула Ярина, махаючи рукою так, ніби була на пікніку, а не в цитаделі на межі вимирання. — Я дивлюся, ваші хлопці махають мечами з таким виразом обличчя, наче виконують громадські роботи за несплату аліментів. Де драйв? Де вогонь?

Брок зупинився і розплився в усмішці, від якої в Горена, що спостерігав із вежі, мабуть, смикнулося око.

— Пані Ярино! Хлопці просто втомилися від Туману. Коли не знаєш, чи прокинешся завтра собою, важко радіти важкому залізу.

Ярина вже збиралася щось відповісти, але її нога несподівано підвернулася на нерівному камені бруківки. Вона втратила рівновагу й похитнулася.

Раптом сильна рука Горена, який саме встиг підійти ближче, підхопила її за талію. Його тіло було твердим, як скеля, але вона відчула міцне плече, а потім… як сильно і швидко б’ється його серце під тонкою тканиною туніки. Це був не холодний ритм «гранітного лорда», а гарячий, живий пульс чоловіка, що щойно вихопив її з падіння.

Їхні обличчя опинилися небезпечно близько. Ярина вловила його погляд — не злий, а розгублений, і в темних очах щось блиснуло, перш ніж він швидко відпустив її.

— Будьте обережні, Ярино, — його голос був трохи хрипким. — Це не Запоріжжя. Тут каміння під ногами непередбачуване.

— Дякую, — пробурмотіла вона, відчуваючи, як щоки спалахнули рум’янцем. Ця близькість і несподіваний фізичний контакт вибили її з колії не менше, ніж Туман її пацієнтів. Вона ледве відновила дихання.

Щоб опанувати себе, Ярина відійшла вбік і стала спостерігати за тренуванням.

Капітан Брок, мабуть, відчувши напругу між Яриною та Лордом, вирішив перевести увагу на себе. Він узяв у руки два довгі мечі й кинувся в танок із власним відображенням, демонструючи неймовірну спритність. Він крутився, стрибав, мечі свистіли в повітрі, розсікаючи його. Його тіло залишалося напруженим, але водночас граційним.