РОЗДІЛ 8

— То ви кажете, пані Ярино, що вдячність — це не чари, а просто… налаштування розуму? — Брок притримав важку дубову завісу, пропускаючи її вперед.

— Саме так, капітане. Це як змащувати обладунки, щоб вони не іржавіли. Якщо серце не отримує добрих слів, воно починає скрипіти, — посміхнулася вона.

— Ну, моє вже не скрипить — воно співає відтоді, як ви витягли того хлопчину, Еріка, з небуття. Він мій кращий зброєносець.

Вони зайшли до зали, все ще сміючись над якимось дотепом Брока про місцеві сніданки. Ярина помітила, як Горен, що стояв біля каміна, різко обернувся на звук їхнього сміху. Його погляд метнувся від галантної пози капітана до розслабленого обличчя Ярини. У повітрі ніби проскочила іскра — не магічна, а цілком земна: важка, густа ревність, яку лорд миттєво спробував приховати за маскою байдужості.

— Броку, вільний, — коротко кинув Горен.

Капітан вклонився й вийшов, залишивши по собі запах заліза та соснової смоли.

Горен мовчав, поки кроки капітана не стихли в коридорі. Потім підійшов до столу, на якому лежали розкладені сувої та дивний чорний кристал.

— Що ти зробила з моїми людьми? — голос Горена був тихим, але в ньому відчувалася небезпечна вібрація. — Брок ніколи не «щебече». Він воїн. А зараз поводиться як закоханий паж. Це твої чари? Ти так присипляєш нашу пильність?

Ярина зітхнула й сіла в крісло без запрошення.

— Горене, ви знову шукаєте ворогів там, де їх немає. Це не чари. Це емпатія. Люди тягнуться до тих, хто бачить у них не просто інструмент для вбивства, а особистість. А Брок… він просто відчув полегшення.

— Досить! — він ударив долонею по столу. — Я бачив, що ти робила на подвір’ї. Ти не використовувала заклять, але вони ожили. Магістр каже, що це неможливо. Розкажи мені правду: як ти вирвала їх у Туману?

Ярина подалася вперед, дивлячись йому просто в очі.

— Я використала сенсорний шок. Туман занурює мозок у стан глибокого гальмування. Я просто дала організму сигнал, що навколо є реальна загроза: різкий запах, гучний звук, біль. Це змусило мозок «перезавантажитися». У моєму світі ми так рятуємо людей після шоку або паніки.

Горен примружився, намагаючись осмислити слова «сенсорний шок» і «перезавантаження». Він не вірив їй до кінця, але результат був неспростовним.

— Ти кажеш, що Туман — це не просто прокляття, а… хвороба розуму? — він почав повільно міряти залу кроками.

— Це зброя, яка б’є по психіці, — підтвердила Ярина. — Ви боретеся з ним стінами, але він проникає всередину через страх.

Горен зупинився навпроти неї. Його обличчя, зазвичай кам’яне, тепер виказувало неймовірну втому. Самотність, про яку казала Марта, проступила в кожній рисі.

— Якщо це так… — він завагався, і це була перша мить його слабкості, яку вона побачила. — Навчи мене. Навчи боротися з ним не мечем, а так, як це робиш ти. Я не можу більше втрачати людей. Не можу бачити, як Кер-Морвен перетворюється на цвинтар живих мерців.

Ярина відчула, як її професійне серце тьохнуло.

— Ви просите мене про навчання, лорде? Психологія — це не швидкий курс фехтування. Це шлях до самого себе. Ви готові зазирнути у власні страхи?

Горен подивився на неї з такою похмурою рішучістю, що Ярині стало зрозуміло: він готовий на все.

— Я пройшов через тисячу битв, жінко. Твої «бесіди» не можуть бути страшнішими за ельфійську сталь.

Ярина ледь помітно посміхнулася.

— О, Горене, ви навіть не уявляєте, як помиляєтесь. Слово може поранити глибше за ніж. Але добре. Почнемо завтра. І першим вашим завданням буде… сніданок із вашим братом. Без наказів і без масок.