РОЗДІЛ 4

Коли Ярина підійшла в новій сукні, він лише повільно окинув її поглядом — від маківки до носків шкіряних черевиків. Жодного компліменту, жодного здивування. Лише холодна, майже крижана ввічливість.

— Сідайте, — коротко вказав він на крісло. — Сподіваюся, сон у моєму замку був спокійнішим, ніж у вашому лісі.

— Дякую, Горене. Ваші ліжка набагато гостинніші за ваші підземелля, — відповіла Ярина, сідаючи. — Марта сказала, що цей сад — ваша гордість. Тут дуже… специфічна флора. Який це регіон? Як називаються ті гори вдалині?

— Це Скелі Відчаю, — сухо відповів він, розрізаючи яблуко ножем, що більше нагадував бойовий кинджал. — А місце, де ви перебуваєте, — Кер-Морвен. Цього вам достатньо для прогулянок.

Він відклав ніж і подивився їй просто в очі. Його чорні зіниці ніби поглинали світло.

— Досить географії. Учора ви назвали себе словом, яке не знає жоден мій книжник. «Пси-хо-лог». Ви стверджуєте, що це не магія. Тоді поясніть, як працює ваше ремесло. Якщо ви не шепочете духам і не варите зілля, то як змушуєте людей робити те, що вам потрібно? Як ви «читаєте» їх, не торкаючись душі?

Ярина відпила з кубка щось схоже на трав’яний відвар і поставила його на стіл. Вона відчула: настав її зоряний час.

— Бачите, Горене, — почала вона, звично переходячи в професійний тон, — люди — це не лише м’язи й кістки. Це ще й досвід, страхи та звички. Ваше тіло говорить раніше за язик. Наприклад, зараз ви сидите, міцно зчепивши пальці. Це каже мені, що ви не довіряєте мені й прагнете контролювати ситуацію. Ваша «магія» — меч, а моя — спостереження.

Горен примружився.

— Спостереження? Я теж спостерігаю. Я бачу ворога по тому, як він тримає списа. Але ви… ви вчора зупинили ельфа, просто накричавши на нього про «артерії». Ви налякали його не силою, а абсурдністю. Це і є ваша стратегія? Робити те, чого не очікують?

— У тому числі, — посміхнулася Ярина. — Психолог — це той, хто допомагає людині розібратися з хаосом у голові. Ви коли-небудь відчували, що ваш гнів сильніший за вас? Або що страх заважає прийняти рішення?

Горен різко випрямився, і в його очах спалахнув вогонь.

— Страх? Ви натякаєте, що я боюсь? — його голос став небезпечно тихим.

— О ні, — спокійно відповіла вона, дивлячись на нього поверх кубка. — Я лише констатую, що ви — жива людина. А живим людям властиво відчувати емоції. Але ви ховаєте їх за цим кам’яним обличчям. Це називається емоційною ригідністю. Досить виснажлива штука, до речі. Саме тому ви так швидко втомлюєтесь.

Горен мовчав кілька довгих секунд. Потім раптом коротко хмикнув — це не був сміх, радше сухе визнання.

— Ви дуже зухвала, Ярино з Запоріжжя. Можливо, саме тому ви ще живі. Але запам’ятайте: у моєму світі «читання душ» без дозволу лорда прирівнюється до крадіжки.

Він підвівся, даючи зрозуміти, що сніданок завершено.

— Сьогодні ви можете гуляти в саду. Марта буде поруч. Не намагайтеся знайти те, чого вам не показували.

Коли він пішов, Ярина помітила, як за деревами біля альтанки ледь колихнулася тінь гвардійця.

«Стеження триває», — подумала вона.

Це був ранок великих відкриттів і ще більших запитань. Коли Горен залишив альтанку, Ярина лишилася наодинці з недопитим відваром і відчуттям, що вона — головний експонат у музеї параної.