Ідея написати книгу

Ідея написати книгу про психологічну зрілість прийшла до мене із цікавістю до цього питання. Так як психологічна зрілість бачиться мені як гармонійний етап розвитку людини. Де в процесі зростання людина прямує до психологічної зрілості як вершині того рівня свідомості якого вона має досягти у своєму житті. Як вершину того розуміння і усвідомлення на яке вона здатна по своїй природі. 

Та чи існує взагалі психологічна зрілість як така? Чи це просто вигадка? Яку є спроба видати за правду, обвішавши різними фактами? І відповідь на саму ідею цього терміну про зрілість можна знайти поспостерігавши за життям рослинного світу. Де в процесі життя рослини, вона проходить ряд етапів, починаючи із того як вона була у вигляді зернята, переходить у вигляд паростка, ростивши своє стебло і розпускаючи кореневу систему. Бувши паростком рослина продовжує рости назустріч сонцю. Але по справжньому побачити красу рослини ми можемо тільки у ті моменти коли рослина розпускає цвіт і формує майбутній плід. І вже по створеному плоду можна зафіксувати що рослина є дозрілою і ставшою такою яка була задумана природою. 

Ту саму картину можна зафіксувати постостерігавши за циклом життя у дерев. Насіння, стебло, коріння, цвітіння, і плоди. Момент коли дерево дає плоди і є моментом зрілості. Бо саме тоді в очах людей воно досягає особливої цінності. Я уявив собі картину дерева у лісі яке почало родити. На це дерево будуть злітатися птахи, щоб поживитися плодами дерева. Живлячись плодами, вони також будуть там гадити, підживлюючи землю на якій росте дерево. Дерево ж через корені живитиметься потрібними йому елементами через ґрунт. Та навіть якщо це дерево зростатиме і просто даватиме плоди, і не буде ніяких тварин які злітатимуться до нього, щоб поживитися його плодами, то ці плоди самі по собі будуть опадати на землю і живити корені дерева поживними речовинами, щоб дерево прожило холодну зиму. 

Та людина це не рослина і не дерево і навіть не кущ. Людина це завжди більш складна форма життя. І брати приклад як жити із простих форм життя, напевно недоречно. Все-таки ставка дуже висока. Тому можна заглянути на ближчий по духу і механізму. Це є тваринний  вид і його природний розвиток. Етап зрілості тварини настає у той момент коли тварина сама здатна себе прогодувати. І забезпечує своє існування сама. Це якщо дивитися у загальному. Завдання батьків серед тварин, це годувати своїх дітей коли вони ще зовсім юні, а коли вони зміцніють і стануть здатні самі здобувати їжу. Відділити їх від себе і відпустити власним шляхом. Найдовший період серед тварин коли мати тримає дитину коло себе, після людей це є мавпи. Там діти до 7 років проводять разом із мамою перш ніж відділитися. 

Якось сама собою напрошується думка що зріла людина це людина яка відділена від батьків і здатна забезпечувати власне виживання. Та чи кожна молода людина яка з'їжджає від спільного проживання з батьками і заробляючи при цьому кошти на оренду власного житла сама. Являється зрілою? І моя відповідь буде так. Вона однозначно зріла, якщо ця людина здатна на постійній основі забезпечувати власне існування, при цьому не маючи залежності від ресурсів батьків. А також психологічного контролю над собою.  І своєю особистістю. Це досить важливий момент, в усвідомлені людиною себе і свого життя як окремого від волі батьків, а також залежності від ресурсів батьків. Психологічно зріла людина це завжди автономна людина. Якщо виховання дитини батьками проходило правильно, тоді перехід людини в самостійний спосіб життя не виникатиме конфлікту і буде гармонійно доповнювати віковий етап розвитку людини. 

Якщо ж виховання яке закладається батьками або одним із батьків направлене на те, щоб утримати контроль над дитиною упродовж цілого життя, тоді процес дорослішання ускладнюється. І дитина не може досягти самостійності над власним життям і тими проблемами які у ньому бувають. Така людина може бути зрілою по віку, але не здатною на рівні думок усвідомлювати себе і своє життя окремо від думки близької їй людини. І сам момент зрілості як такої не досягається. 

Так от момент відділення від батьків і початок особистого життя це ще не момент зрілості. Але уже його початок. Це подібно цвітінню у рослин і дерев. Сам цвіт він красивий, але все ще не являється плодом, який можна було б споживати. Сам цвіт подібний мріям молодої людини, а також її бажанням щось досягнути у своєму житті, її планами побудувати своє життя певним чином.

 Усе те цвітіння це той запал молодої людини реалізуватися у житті, стати кимось. Бажання мати ідеальні стосунки з відповідною партнеркою. Бажання мати власний бізнес, мати житло, мати можливість регулярно подорожувати, мати видатні досягнення в певній галузі. І цих бажань в окремої молодої людини може бути безліч, і незліченна кількість. А також вони індивідуальні. Тому зацвісти не значить ще родити плід. Не значить досягти бажаного. 

Але цвіт це завжди красиво. Скільки хороших слів є про весну. І про молодих людей які ідуть за своєю мрією. Та навіть про немолодих, а які уже маючи достатній вік, загоряються ідеєю реалізувати свою мрію, яку так і не реалізували. І дивують усіх навколо стрімко слідуючи у реалізації своєї мрії. Мені завжди було приємно на таких дивитися. Цей запал в очах, активність у житті, безапеляційна віра у те що все реалізується і кожен цвіт перетвориться у плід. 

Та як говорить приказка “Курчат рахують в осени”, так і стан зрілості людини варто рахувати згодом, по плодах цвітіння. В процесі формування плоду не завжди виходить сформувати саме той плід який був задуманий, так маємо що найбільша квітка, родила саму маленьку ягідку, а ще багато цвіту, так взагалі обсипались, якісь від вітру, якісь від дощу.  А також можуть бджоли не опилити цвіт. Або цвіт розцвів надто рано і зустрівся із морозами від чого не дав потім ніякого плоду. Та це усе в рослин.

А у людини усе так схоже, тільки причини інші. Та суть одна і та ж, усі ці причини є тою перепоною які не дають людині реалізувати свій цвіт, і дати плід який вона хотіла сотворити. І в результаті із ряду усіх тих квітів, які цвіли цілями людини на її життя, реалізовуються лиш частина. І так виходить ситуація, що з однієї сторони людина зріла. Але не настільки як їй могло цього хотітися.