Особисті кордони

Контакт із собою формує розуміння себе про себе. Це певний комплекс знань, відчуттів, емоцій, ідей які близькі саме вам. 

Описати що відчуватиме людина вступивши у контакт із собою. Мені складно. Це є інтимний процес по вектору я самість, якоюсь мірою контакт із собою це і є сама особистість і її внутрішній світ. Її індивідуальна мікрофлора із комплексом персональних сенсів життя. І щоб це власне розуміння про себе могло розвиватися, є необхідним встановити особисті кордони.

Суть особистих кордонів полягає у тому, щоб контактуючи із зовнішнім світом, а саме з іншою людиною, а також багатьма іншими людьми, де кожен із них має свій персональний погляд на життя. Куди ми як особистість ідемо реалізовуючи власні сенси життя. Реалізовувати свої цінності та бачення того яким має бути ваше життя. 

Зберегти свій контакт із собою. Саме у цьому і полягає суть особистих кордонів. У збереженні свого контакту із собою. 

Адже ваш контакт із собою це і є ви на цей момент часу, і ваша сприятлива мікрофлора. І щоб цей сад був і далі приємним вам і процвітав. Потрібно огородити його від тих людей які дозволяють собі зайшовши у нього, там гілку зламати на дереві, сказавши: “Та так краще буде”. Там хтось почав квіти затоптувати зі словами: ”Непотрібні ці квіти тут”. Інший почав гілки із дерев різати, яблука зривати і кудись із собою забирати говорячи: “Це я собі заберу мені воно треба”.  Третя прийшла і почала говорити: “Та хто так розсаджує дерева, а от у сусіда дерева вищі,  посадження кращі, фрукти смачніші. І треба так садити як у нього, а не от так от”. І ще деякі заходять і такі: “О привіт ми ж родичі, у тебе є сад, давай сюди яблука, мені потрібно”. 

Приблизно таке життя людини без особистих кордонів. Рано чи пізно її сад починає занепадати. Усі ці люди які переробляли його під свій погляд, того як усе має бути, ходять туди сюди та користуються його плодами, яких уже дуже мало. Затоптані паростки рослин, замордовані дерева з яких постійно беруть гілки собі на розсаду, усі ті близькі які щоразу прибігають коли дерево має дати хоч якийсь плід. І перші зривають його, так ніби це вони доглядали за деревом, щоб цей плід дозрів. 

Усе це є наочні наслідки відсутності особистих кордонів, і намаганні без них зростати як особистість. Якби ці люди, свідомо чи підсвідомо не привели цей сад в той стан в якому він знаходиться зараз. Тоді і цінність особистих кордонів для зростання особистості не була б така важлива. А так коли до людини у сад заходять особи які дозволяють собі шкодити цьому саду і його процвітанню. Потрібно захистити сад. 

І тут наша героїня доходить до краю, в її саду залишилось одне дерево, на якому багато гілок пересохло, і вже немає чим підживлювати його ґрунт. І тут приходить день коли дерево вродило яблука. І раптом з різних сторін набігли різні друзі. Один сказав що в нього дуже сильне горе сталося і йому терміново потрібні яблука, ну як не даш?, родич же. Прибіг другий і в наглу не питаючись запхав собі в кишені яблук, і пішов. Прийшли третій, четвертий, десятий усі щось говорили, у всіх були серйозні причини, усі взяли собі яблук. Ну що ж гості розійшлись піду і я відпочину, подумала собі господиня. На другий день перерахувавши свої яблука, господарка зрозуміла що врожай слабенький, але у неї є усі ці друзі з яким  вона так часто ділилась, вони мені допоможуть. З цією думкою вона і заснула. 

 Пройшов місяць яблука почали закінчуватись, лишалося буквально на тиждень. І тут господиня вирішила пройтись по тих друзях які до неї так часто заходили. Пішла вона до того що брав у неї гілки на розсаду. А у нього цілий ліс. Великий ботанічний сад і величезний паркан. Стукала вона і стукала. Так їй ніхто і не відчинив. Пішла до іншого до того що постійно жалівся. Прийшла до нього, а в нього великий склад. Правда не було його у дома. Прийшлось чекати. Дочекавшись коли він прийде, вона побачила його із ящиками яблук. Вона зраділа і мала надію що зараз він їй допоможе так як і вона йому давала яблука свого часу. Але він їй розповів, що це не його яблука, це позичені, і він ще сам винен 10 людям яблука. Нічим допомогти не може, сам дуже потребує і відправив її з нічим. А сам поніс у свій амбар яблука. 

І тут вона згадала про свою подружку, пішла до неї. Подружки не було вдома, довелось її довго чекати. Вона жила в саду де було багато різних рослин, усі вони заважали розвиватися одна одній. Були недозрілі та дикі. 

Вона розказала цій подрузі що немає яблук і шукає де б знайти яблука, щоб прогодуватися. І ця подруга, зробила їй чай із бур'яну. Попила з нею той чай. І сказала: “Я яблук не маю, та на, я дам тобі бур'ян”. Нарвала їй бур'яну і дала нав'язуючи обов'язково його взяти. Користі із бур'яну немає ніякої. Принісши його додому, господиня так і не змогла його використати. Похарчувавшись ще декілька днів на тих яблуках які у неї були, згодом вона померла. Змучена, зневірена і не здатна нічого змінити. Вона до останнього надіялась що хтось з її друзів прийде і принесе їй поїсти. Та цього не відбулося, ніхто не прийшов і вона померла. 

Сумна історія. Та чи був у неї шанс спастися, і не уподібнитися до своїх знайомих. На мою думку, був. Єдиним таким шансом, захистити свій сад від токсичних людей, це побудова особистих кордонів. Кордон із правил поведінки у саду, кордон із фізичної огорожі, щоб обмежити прохід стороннім людям. Кордони на внесення змін по ідеї як усе повинно тут бути. Тільки ви знаєте що тут повинно рости, і тільки ви маєте право садити рослини, чи знищувати уже ті що ростуть. Кордони на емоції та соціальні стосунки. Ваш сад це не місце для соціальної справедливості, так як він тільки ваш, а отже і ваші правила у ньому вище усіх соціальних норм.

Особисті кордони це межа від шкідників, і обмеження тої шкоди якої вони можуть завдати вашому саду.

Та що б було якби наша героїня дбала про свій сад використовуючи особисті кордони? Як тоді виглядало б її життя? 

Це був би сад  із помірним парканцем. З одної сторони інші люди бачили частину того що у ньому є, але не мали б можливості туди зайти та щось там міняти чи взяти звідти. Таким метафоричним парканом є критерій людей з якими господиня готова мати справи, і щось десь якось реагувати на те що вони їй говоритимуть. Усі інші які не належать до кола її спілкування знаходяться умовно за парканом. Це є сторонні люди далекі від її життя.